ХТО І ЧОМУ ВИГОРОДЖУВАВ САДИСТА?

знайшлися захисники у чоловіка, який забив до смерті свою дружину

БУЗУВІР НЕ РАЗ ПОГРОЖУВАВ ВБИВСТВОМ
Так трапилось, що подружнє життя у ковельчан Світлани та Василя Михайлевських не склалось. Чоловік мав нелегальний заробіток і постійно до ночі десь пропадав, іноді не ночував удома, при цьому матеріально не підтримував свою сім’ю та знущався над дружиною: безсоромно ображав її нецензурною лайкою, дуже часто бив. Сусіди не раз чули сварки з їх квартири. Вихованням первістка Станіслава батько-пройдоха практично не займався. Малолітній син так і не відчув його уваги та любові.
Проживати в одних стінах з таким бузувіром ставало нестерпно. Світлана неодноразово хотіла подати документи на розлучення, однак зробити остаточний крок все якось не наважувалася, щоразу прощаючи чоловікові його садистські витівки. Вона намагалася зберегти сімейний вогник, що ледь жеврів. Але терпець у жінки, стомленої п’яними бешкетами та гультяйством Василя, таки урвався. На той момент їхня сім’я фактично розпалася. Михайлевський, придбавши у центрі Ковеля квартиру, проживав окремо. Дізнавшись про наміри дружини, він почав відверто погрожувати їй вбивством, не боявся казати це у присутності свідків. Останній раз погрози з його вуст прозвучали за десять днів до самого вбивства.
Світлана заочно закінчила юридичний факультет Волинського державного університету імені Лесі Українки, здобувши другу вищу освіту, і мала уже їхати отримувати диплом. У той чорний четвер, якраз напередодні поїздки до Луцька, вона разом із подругою Світланою Криницькою ходила на ринок, аби купити собі одяг. Як розповідає Криницька, близько 14 години до Михайлевської по мобільному телефону подзвонив чоловік. Розмова велася на підвищених тонах. Василь брутально лаявся на адресу дружини.
РОЗПРАВА ЗА ЗАЧИНЕНИМИ ДВЕРИМА
Трагедія розігралася близько 23-ої години. Сусіди по під’їзду почули удари по перилах та несамовитий жіночий крик. Ольга Рабінюк та її син Олександр вискочили із своєї квартири і побачили, що на площадці між першим і другим поверхами на спині лежить Світлана. За руки її тягнув Василь, який був у нетверезому стані. Жінка відчайдушно чинила опір.
- Люди, рятуйте! – кричала вона.
Рабінюки спробували відтягнути озвірілого чоловіка від побитої дружини, але їм це не вдалося. Михайлевському, який має майже двометровий зріст та понад сто кілограмів ваги, без особливих труднощів вдалося затягнути Світлану до помешкання. Олександр Рабінюк намагався зайти разом із ними, але Василь не дав йому цього зробити. За зачиненими дверима почулися удари по людському тілу кулаком, а потім чи то дошкою, чи то якимось іншим твердим предметом. Після кожного такого удару Світлана кричала не своїм голосом. Сусідам нічого не залишалося, як грюкати у квартиру, аби садист припинив криваву розправу.
- Хто ще хоче получити? Заходьте, зараз получите! – відкривши на мить двері, зухвало мовив Михайлевський.
Сусіди подзвонили батькам потерпілої, викликали міліцію та “швидку допомогу”. З пекельної квартири тим часом долинали удари чимось важким. П’яний садист так розходився, що просто силою кидав дружину в двері. Незабаром приїхали працівники міліції й Михайлевський змушений був їх впустити. Можна тільки уявити, з якою люттю він катував дружину, коли вона, закривавлена, голою вибігла з квартири, забігла на перший поверх до Рабінюків, і там, опустившись у ванну, втратила свідомість. Жорстоку розправу над нею експерт Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України порівняв із побиттям у давнину людей камінням чи батогами. На обличчі та тілі Світлани не було живого місця, з рота йшла кров’яна піна. Від побаченого її батьки самі були у шоковому стані. Свідки бачили у потерпілої ножові поранення. Сусіди почали обмивати обличчя жінки холодною водою, щоб привести її до свідомості. Раптом у ванну кімнату зайшов Михайлевський і при свідках почав погрожувати розправою батькам дружини. Пізніше за всіх прибула “швидка допомога”. Світлана померла на каталці у приймальному відділенні центральної районної лікарні.
ХАЛАТНІСТЬ ЕКСПЕРТІВ ЗАПЛУТАЛА СПРАВУ
Тільки на дев’ятий день після трагедії Ковельською міжрайонною прокуратурою проти Василя Михайлевського було порушено кримінальну справу за статтею 121 Кримінального кодексу України (тяжке тілесне ушкодження, небезпечне в момент заподіяння, що спричинило смерть). Своєї вини він не визнав ні під час слідства, ані у суді. У показах вбивця відверто брехав.
З метою перевірки та спростування показів Михайлевського не було проведено відтворення обстановки та обставин подій. В ході слідства батьки вимагали зробити відтворення, на що слідчий міжрайонної прокуратури Микола Дарчик холодно відповів: “А що воно вам дасть…” У батьків відразу виникла думка, що слідчий намагається вигородити злочинця. Михайлевський переконував, що завдав дружині лише три удари долонею по обличчю, а усі інші ушкодження вона отримала нібито при падінні у коридорі. Експертиза довела цьому виродку, що лише в обличчя він завдав не менше восьми ударів кулаком, а під час ексгумації трупа, на якій настояли батьки загиблої, було виявлено ще й перелом нижньої частини кісток носа.
Ще не маючи результатів біологічного дослідження, ковельський судмедексперт Володимир Дремлюк категорично заявив, що смерть жінки настала внаслідок механічної асфіксії із закриттям дихальних шляхів кров’ю, і що між заподіяними їй тілесними ушкодженнями та смертю прямого причинного зв’язку немає. Крім цього, під час допиту в судовому засіданні Дремлюк сказав, що при проведенні експертизи був присутній місцевий лікар-патологоанатом Василь Вовчук, до якого він ніби звертався за порадою. Однак останній ці обставини категорично заперечив. Разом з тим, виявилося, що під час експертизи був присутній заступник начальника Ковельського міськрайвідділу внутрішніх справ Анатолій Трофімов, хоч він не мав на це законних підстав. Трофімов перебував у приятельських стосунках із вбивцею і на суді проходив як свідок, категорично заперечуючи, що смерть потерпілої настала внаслідок нанесених ушкоджень.
Згідно з висновками Дремлюка, більшість ушкоджень на голові та обличчі загиблої – зліва, хоч насправді, як свідчить її посмертний фотознімок, вони розташовані справа. Переплутав експерт й анкетні дані Михайлевської. Як стверджують її батьки, розпочавши розтин, Дремлюк несподівано його перервав і кудись поїхав більш ніж на три години(!!!). Потерпіла сторона не виключає, що експерт зустрічався із родичами вбивці, хоч цьому немає офіційного підтвердження. На тілі жінки, як уже згадувалося, були ножові поранення, про що у матеріалах справи є покази свідків. Але чомусь ці ушкодження Дремлюк письмово взагалі не відобразив. Не виявив він й перелому кісток носа. Всі оці обставини викликали сумніви у правильності висновку ковельського експерта, тим більше, що він має невеликий стаж роботи за фахом – менше п’яти років.
Не витримує також жодної критики й висновок комісійної судово-медичної експертизи, який підписали начальник бюро СМЕ обласного управління охорони здоров’я Ігор Жибак та його підлеглі – Віктор Закусило і Микола Савченко. Цей висновок побудований значною мірою на результатах судово-медичного дослідження, проведеного Дремлюком. Як з’ясувалося під час суду, обласна експертиза проводилася на підставі неофіційної постанови слідчого прокуратури Миколи Дарчика. Копія офіційної постанови слідчого, оригінал якої приєднаний до матеріалів справи, до обласного бюро судово-медичної експертизи взагалі не направлялася.
Обласні експерти підтвердили висновок Дремлюка щодо причини смерті Михайлевської й навіть “пішли” ще далі свого молодого колеги. На їх думку, загибла захлинулася кров’ю, проникненням якої сприяв безпорадний стан, обумовлений втратою свідомості внаслідок черепно-мозкової травми. Не вивчивши у повному обсязі документацію про надання жінці медичної допомоги, група спеціалістів на чолі з Ігорем Жибаком не врахувала той факт, що стосовно останньої проводилися реанімаційні заходи, які включали штучну вентиляцію легень та закритий масаж серця. Саме ці заходи, що здійснювались Михайлевській посмертно, зумовили потрапляння крові з носоглотки у дихальні шляхи.
Ні експерт Дремлюк, ані обласні спеціалісти судово-медичної експертизи не досліджували, що причиною смерті міг стати звичайний травматичний шок. Хоча такі дослідження необхідно було провести. Експерт-доповідач комісійної експертизи Микола Савченко у суді заявив, що прояви шоку та асфіксії схожі. Якщо схожі, то потрібно було їх розмежувати, що й зробила згодом повторна експертиза у Головному бюро судмедекспертизи МОЗ України. Обласні експерти також не врахували високий тиск у жінки, характерний для однієї із фаз розвитку шоку, та тієї обставини, що лікарі Ковельської центральної районної лікарні, які надавали медичну допомогу, виставили неправильний діагноз і, відповідно, столичні фахівці також вказали на те, що волинські експерти необгрунтовано припустили, що Михайлевська отримала закриту черепно-мозкову травму. Навіть у висновку Дремлюка ця травма відсутня.
Батьки загиблої не погодилися із надуманими висновками обласної судмедекспертизи і звернулися із скаргами до вищих інстанцій та Генеральної прокуратури України. Було проведено ретельну повторну комісійну експертизу групою столичних науковців на чолі із заступником начальника Головного бюро судмедекспертизи МОЗ України, кандидатом медичних наук, доцентом В.Бурчинським, який працює у цій галузі 43 роки. Судмедексперт цього бюро М.Воробйов, теж кандидат медичних наук, який входив до складу вищезгаданої комісії, розкритикував на суді дії своїх волинських колег за недбальство та непрофесіоналізм. Замість того, щоб виявити помилки молодого ковельського експерта Володимира Дремлюка, експерт-доповідач обласної комісійної експертизи Микола Савченко його виправдовував, при цьому й сам не міг чітко пояснити причину смерті Михайлевської.
За словами Воробйова, істотним недоліком судмедекспертиз Дремлюка та групи Жибака є те, що всі вони чомусь виходили з хибної думки, ніби ступінь тяжкості кожного із заподіяних Михайлевській тілесних ушкоджень необхідно оцінювати окремо, ізольовано від інших, незалежно від наслідків, які настали внаслідок сукупності цих ушкоджень. Суд взяв до уваги авторитетний висновок столичних фахівців. А що було б, якби батьки загиблої не “достукалися” до Києва?! Але це ще, як кажуть, півбіди…
НЕСПОДІВАНИЙ ВЕРДИКТ СУДУ
Головуючий по справі суддя Ковельського міськрайонного суду Сергій Панасюк несподівано виключив з обвинувачення таку важливу обставину, як перебування вбивці у стані алкогольного сп’яніння. Мовляв, свідки не змогли вказати ознаки, за якими вони визначили, що Михайлевський вживав спиртні напої. Хоч у матеріалах справи є свідчення самого вбивці, який зізнався, що у той вечір пив горілку. Панасюк прийшов до висновку, що у вбивці не було умислу вбивати свою дружину. Так би мовити, жінка “сама залишила квартиру і підсудний їй у цьому не перешкоджав”. Для чого ж тоді він тягнув її за руки і ноги до помешкання? Чому суд абсолютно не взяв до уваги покази свідків про те, що Михайлевський неодноразово погрожував дружині вбивством?
І ще одне, не дуже зрозуміле і якесь абсурдне твердження судді. Якщо заподіяння жінці тяжкого тілесного ушкодження, на думку Панасюка, пояснюється умислом підсудного, то настання її смерті “характеризується необережністю”. У чому ж саме проявилася “необережність” дебелого садиста, який свідомо кулаками забивав до смерті дружину, перед цим не раз погрожуючи їй вбивством?! Слідство встановило “демонстративне знущання над дружиною” та “особливу зухвалість”, “опір сусідам, які хотіли присікти хуліганські дії Михайлевського”, а суддя Панасюк твердить, що “підсудний, навпаки, доклав зусиль для того, щоб уникнути публічності події: затягнув потерпілу в квартиру, зачинив двері, запевнив свідків, що все буде нормально і спокійно”.
При такому своєрідному підході правосуддя до розгляду резонансної кримінальної справи уже нікого, мабуть, з учасників процесу не здивувало й те, що суд не знайшов обставин, які обтяжують вину Михайлевському. До так званих “плюсів” вбивці суддя Панасюк зарахував навіть те, що він є потерпілим від чорнобильської катастрофи та має неповнолітню дитину. До речі, слідчий міжрайонної прокуратури Микола Дарчик взагалі назвав Михайлевського… “вдівцем, який виховує малолітнього сина”. Таке твердження стало глумом над загиблою, її батьками та шестирічним сином, який після вбивства матері залишився сиротою. Ще за дев’ять місяців до оголошення вироку рішенням виконкому Ковельської міської ради було затверджено висновок відділу освіти про доцільність позбавлення Михайлевського батьківських прав відносно його неповнолітнього сина Станіслава. Місцева влада відразу звернулася до міськрайонного суду із позовною заявою про позбавлення вбивці батьківських прав. І суддя Панасюк повинен був про все це знати, якщо він намагався об’єктивно розглянути кримінальну справу.
Прокурор просив засудити 28-річного Василя Михайлевського за умисне вбивство та хуліганство. Головуючий по справі Сергій Панасюк перекваліфікував дії підсудного і засудив його за нанесення тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть, до восьми років позбавлення волі. Апеляційний суд, на жаль, залишив цей “вердикт” в силі. Тільки після цього Ковельський міськрайонний суд, нарешті (з лютого 2004 року!!!), задовольнив позов міської влади і позбавив Михайлевського батьківських прав. Родичі вбивці марно сподівалися на те, що обласний суд звільнить останнього з-під варти. Для цього, напевно, й “маринували” у суді позов про позбавлення його батьківських прав. Але малолітня дитина з бузувіром уже не залишиться. Добре, що є рідні люди. Батьки загиблої усиновили свого внука і в пам’ять доньки розпочали будувати у місті Божий храм святої Великомучениці Світлани.
Ярослав ГАВРИЛЮК.