
Жити з папуасами – уже сімейна традиція Миклухо-Маклаїв
gazeta.ua
Не з’їли: праправнук Міклухо-Маклая вперше зустрівся з племенем папуасів
Микола Міклухо-Маклай, праправнук першопрохідця та антрополога Миколи Міклухо-Маклая, через 150 років відвідав новогвінейське плем’я, в якому оселився його предок
Чоловік відзначає, що за півтора століття в побуті селян практично нічого не змінилося. Вони так же обережно ставляться до чужинців, але щирі та привітні до тих, хто відвертий з ними, розповідає «Газета по-українськи» з посиланням на Daily Mail.
Чоловік відзначає, що за півтора століття в побуті селян практично нічого не змінилося
Міклухо-Маклай-старший оселився поруч з тубільцями, аби спростувати твердження, що різні людські раси належать до різних видів. На відміну від інших прибульців, як намагалися завоювати острів, Микола прагнув дослідити побут тубільців і захистити їх. Своїми спостереженнями розвіяв ставлення до папуасів як до найбільш диких людей. Розрізнені племена розмовляли різними мовами. Не знали вогню. Користувалися списами. Деякі племена, де якийсь час жив вчений, належали до канібалів.
Основою виживання Міклухо-Маклая-старшого серед тубільців стала його ідея неагресивного ставлення до них. Говорив, що вони у відповідь також не виявляли агресії. Натомість велику загрозу становили тропічні захворювання.
Відкрив, що спогади про пра-прадіда досі живуть серед місцевих. Дітей навіть називають Маклай – на його честь.
«Зрештою він став жити дуже просто. Не їв м'яса. Пив лише воду з джерел та кокосове молоко, купався у струмках», – ккаже Миклухо-Маклай-молодший про свого пра-прадіда.
Разом зі своєю командою він зупинився у тому ж селі, де жив близький друг його предка, тубілець Туї. Міклухо-Маклая-молодшого папуаси прийняли в селище охоче і навіть погодилися розіграти невелику виставу про зустріч з його пра-прадідом. «Маклай повернувся і приніс нам дощ», – кричали вони.
«Відкрив, що спогади про пра-прадіда досі живуть серед місцевих. Дітей навіть називають Маклай – на його честь. Практично все, що той описав у щоденниках, залишилося без змін. Тубільці досі привітно зустрічають тих, хто поводиться з ними щиро та відверто», – говорить Микола. Планує повернутися в Нову Гвінеї у серпні 2018-го аби привести ліки місцевим.

ДОВІДКОВО
25-річний Міклухо-Маклай-старший із Санкт-Петербурга вирушив до тубільців, які мали славу жорстоких мисливців за головами та канібалів. На морську мандрівку витратив 10 місяців.
У серпні 1871-го корвет "Витязь" з Миколою Миклухо-Маклаємо на борту пристав у затоці Астролябія. Капітан пропонував Маклаю взяти на острів озброєну команду, але той обмежився лише двома слугами. Ніхто не знав, як довго вони тут пробудуть і чи залишаться живими. Тож домовилися, де мандрівник закопає щоденники й рукописи для Російського географічного товариства, і корабель відчалив.
Маклая обступив озброєний загін папуасів. Той сів на землю, розв'язав шнурівки і вмостився спати. Порозумілися вони швидко. Папуаси несли йому кокоси, банани, тростину, диких поросят. Він їм давав цвяхи, ґудзики, ножі, сокири. Найбільше туземців дивували його каструлі й чайник, складене крісло, черевики і смугасті шкарпетки.
Прожив серед дикунів близько трьох років. Потім вирушив до Сіднею. У 1884-му одружився із донькою прем'єр-міністра Нового Південного Вельсу.
