ДИРЕКТОР ШКОЛИ ТАКОЖ ОТРИМУЄ ОЦІНКИ

Шкода, що оцінюють працю керівників українських шкіл нерідко аноніми
Майже одночасно надійшли два листи — з Луцького та Ківерцівського районів. Обидва стосуються діяльності шкіл, точніше — їх директорів Олександра Романюка та Валентини Шнит. На превеликий жаль, під листами стоять прізвища людей, які при розмові заперечили свою причетність до написаного. Ті, що їх написали, нібито й “ борються” з недоліками, але воліють робити це чужими руками, що, м’яко кажучи, непорядно. Не завжди й відповідають дійсності наведені у тих листах факти.
Почнемо з Торчинської загальноосвітньої школи. У листі з селища йдеться, зокрема, про те, що понищена шкільна теплиця, розібрана стара школа, а ще з вини директора розмерзлися радіатори опалення, у поганому стані спортивний зал.
У свій час кожну нову сільську школу споруджували ще й з теплицею при ній. Були у тих теплицях гарні квіти, вирощували там розсаду на продаж і для себе, овочі до столу у шкільні їдальні. Так було. Але коли настали нелегкі часи і школи мали великі борги за тепло і світло, а коштів катастрофічно бракувало, де вже там було думати про теплиці. На сьогоднішній день, на превеликий жаль, важко назвати сільську школу, де по-належному експлуатують колись збудовану теплицю. Одні стоять пустками, а інші, і того гірше, розтягли “добрі люди”.
Не зовсім зрозуміло, чому ніхто не писав раніше, коли розбирали стару школу, від якої вже нічого не залишилося. Якщо був винен директор, то чому мовчали багато літ, а нині згадали про всі гріхи. Як і те, що він по три рази на рік буває в санаторії. Від директора почула, що останній раз користувався санаторною путівкою у 1992 році.
Є в листі й інші звинувачення директора школи Олександра Романюка. Зокрема, це стосується заочно-вечірньої школи. Написано, що він та його дружина Клавдія Володимирівна багато років одержують немалі гроші у цій школі. Як виявилося, директор школи взагалі там уроків не має. А от його дружина справді серед вчителів заочної школи. Ніде правди діти — така школа — це своєрідна “паличка-виручалочка” для органів освіти. І відділи освіти, і директори загальноосвітніх денних шкіл знають, що з них спитають, де їхні учні після дев’ятого класу. Адже згідно з Законом про освіту у нас всі громадяни мають мати середню освіту. Але чи всі прагнуть до того, чи можуть і хочуть її набувати? А органам освіти треба, щоб цифра була справна. Ось і створюються такі школи, як Торчинська заочна, у якій трохи більше двох десятків учнів.
Не хочу принижувати тих, хто там вчиться і працює, але коли географію і українську мову та літературу та й інші предмети “читають”вчителі іншого фаху, то щось бере сумнів відносно якості знань учнів цієї школи. Районному відділу освіти варто або по-належному контролювати роботу таких шкіл, або відстоювати їх недоцільність і не витрачати державні кошти.
Школа у Торчині одна з найбільших у районі — має 757 учнів і працює тут 48 вчителів. Справили новосілля у 1987 році. У свій час у кожному класі було по десять секцій світильників з лампами денного світла. На сьогодні світяться по дві-три секції. В одному з початкових класів почула від вчительки, що їм цього світла вистачає, до того ж санстанція, як вона сказала, жодних претензій не має. У так званих хімічному і фізичному кабінетах не побачила навіть елементарного обладнання. Не могли порадувати спортивний і актовий зали ні виглядом, ні обладнанням. Така велика школа має лише шість більш-менш сучасних і п’ять старих комп’ютерів. Додаймо до цього ще й відсутність Інтернету.
Олександр Романюк ні з чим не крився, показував, якою є школа з усіма її проблемами. І не розв’язуються вони роками через куце фінансування, та, по всьому видно, недостатню увагу з боку районної влади. Напевно, не треба було боятися директору школи з кимось зіпсувати стосунки і говорити про все це раніше. Схоже, що й позиція під час президентських виборів позначилася на авторитеті керівника школи.
Другий лист прийшов з села Городище Ківерцівського району. Автори його намагаються диктувати, куди ходити школярам на службу Божу: в своєму селі чи в сусіднє село Сильно. До речі, церкви належать до різних патріархатів. В листі звинувачують директора школи Валентину Шнит, що це, мовляв, вона розпорядилася, до якої церкви мали йти минулорічні випускники після закінчення школи на молебень. Але ж це було на другий день після випуску, коли всі вже мали атестати і стали незалежними і від школи, і від директора. То ж самі вибирали, куди їм йти. Наприклад, дві техпрацівниці в школі розповіли, що їхні сини прислужували священику в Сильненській церкві, тож і пішли туди після випуску на молебень. Кожен має право вибору.
До речі, з директором священики мають погоджувати свої дії, якщо хочуть прийти до школи і зустрітися з дітьми, а не посилатися на будь-чиє запрошення. Сподіваємося, що надалі так і буде, а директор школи толерантно, виважено співпрацюватиме як і з священнослужителем з Городищ, так і з Сильно. Мабуть, варто було б керівнику школи спокійно, виважено пояснити свою позицію на батьківських зборах. У школі, як і в селі, є немало проблем, які треба вирішувати спільно. І головною турботою мають лишатися учні.
Анастасія ФІЛАТЕНКО.