ВІЧНІСТЬ ІВАНА БОГУНА

На Волині моїй,
Там, де луки, гаї,
Де Богун йшов у битву криваву,
Там стоять, як хрести,
До небес берести
І шумлять про козацькую славу.
Євгенія ЛЕЩУК.

Важким болем увійшов до української історії 1651 рік. Тоді, на Волині, під Берестечком, польські війська здобули перемогу над військом Богдана Хмельницького. Є багато думок з приводу тієї події. Одначе ми маємо пам’ятати, що вона в черговий раз показала всю велич постаті Івана Богуна (Федоренка, Федоровича), котрий в чині наказного гетьмана зумів вивести з оточення ядро української армії.
Названий козацький полковник, безсумнівно, заслуговує на почесне місце в галереї слави українського народу. Але не все так просто, і що це саме так, мабуть, найбільше відчула волинянка Євгенія Лещук, яка стала сподвижницею відновлення слави імені великого патріота дніпровських земель. Святе місце Волині — “Козацькі могили” у Пляшевій — запалило у поетесі полум’я любові й поваги до людської самопожертви, котру вона небезпідставно вгледіла в долі Івана Богуна. Євгенія Лещук захопилася ідеєю спорудження пам’ятника Богунові, створила спеціальний фонд з однойменною назвою. Зіткнувшись з суворими реаліями сьогодення, почала вести з ними важку боротьбу, як і сам Богун, що не мирився з обставинами. Разом з Іваном Сірком та деякими іншими чільниками козаків він відмовився присягнути зі своїм (Вінницьким) полком московському цареві 1654 року.
Зустрівши байдужість до своїх починань щодо пам’ятника, Євгенія Лещук наперекір усім злощасним обставинам, болям родинної втрати спромоглася видати книгу на вшанування 340-річчя страти козацького лицаря. Сама назва “Вічність Івана Богуна. Поезіофотоальбом” (2004 рік), що побачив світ у львівському видавництві “Ліга-Прес”, говорить про вагомість цієї книги для поетеси. Ще більше значення вона має для формування нашого національного духу.
Красиві фото та ілюстрації, теплі віршовані рядки, пісні, інші матеріали різних авторів передають велич слави Івана Богуна. У книзі наведено проекти пам’ятника талановитому воєначальнику, котрий брав участь у повстаннях 1637—38 років у всіх великих битвах національно-визвольної війни українського народу під керівництвом Б. Хмельницького, вдало керував обороною Вінниці 1651 року, розбив під Монастирищем С. Чарнецького 1653 року, командував героїчною обороною Умані в 1655-ому.
Авторка не сумнівається, що її задум втілиться в життя. Окрім опису заходів щодо вшанування героя, вона подає навіть сценарій майбутнього відкриття пам’ятника на його честь. Поезіофотоальбом містить також інформацію про “Козацькі могили” та внесок Євгенії Лещук у справу існування нашого Пантеону національного духу, листування авторки з приводу вшанування імені Івана Богуна.
Цим вшануванням ми маємо звеличити людину, котра опиралась як пропольській, так і промосковській політиці, засуджуючи договори гетьманів. Після польського арешту 1662 року Богун був ув’язнений в Мальборку. Поляки, які всіляко домагались у Хмельницького його видачі, не наважилися відразу на страту. Це не може не свідчити про популярність Богуна на українських землях і, відтак, про народну любов до нього. Звільнений на початку 1663 року Богун мав прислужитись Яну ІІ Казимиру і Павлу Тетері у війні з Москвою. Любов до української незалежної держави знову взяла гору у свідомості Івана. Та не обійшлося без зради. У лютому 1664 року, біля Новгорода-Сіверського, Богуна за вироком польської військової Ради стратили.
На правдоподібному місці могили Івана Богуна — на Сіверщині, поблизу села Комань, встановлено пам’ятний знак.
Зі скромності Євгенія Лещук просить суворо не судити книги, та варто констатувати, що це видання заслуговує на належну увагу, а сама праця — на велику вдячність, як і те, що авторка подарувала альбом Волинському краєзнавчому музею.
Його народ ніколи не забуде,
І слава його житиме в віках.
Тож пам’ятник йому воздвигнім,
люди,
У Пляшевій, край Сіверська
й в серцях!
Хочеться, щоб ці слова нашої землячки нарешті справдилися.
Василь БАРАН, молодший науковий працівник Волинського краєзнавчого музею.