ЗАМІСТЬ ПШЕНИЦІ СЕЛЯНАМ ДАЮТЬ ЗЕРНОВІДХОДИ

Тамара Савчук колись була заступником голови правління колгоспу “Комуніст”, віддала немало сил розвитку цього господарства, котре було одним з найкращих у Луцькому районі. Тамара Петрівна уже на пенсії, але не байдужа до громадських справ, відстоює інтереси колгоспних ветеранів. Тижнів через два після закінчення жнив вона зателефонувала директору ТзОВ “Колос” Сергію Роговському і поцікавилась, коли односельчани, які здали в оренду землю, отримають зерно? Відповідь її не задовольняла, тому прийшла до нього на прийом.
— Сергій Миколайович тоді мені відповів, що невідомо, як будуть розраховуватись з орендодавцями, бо зерно тепер у ціні, насіння будуть продавати навіть у східні області й вигідніше його реалізувати дорожче, ніж віддати за паї,— розповіла кореспонденту Тамара Савчук. — Крім того, директор зазначив, що в нього багато боргів і йому, бачите, потрібно з ними розрахуватися. “Як же ви так господарюєте, що постійно в боргах?”— запитую його. Раніше я вважала, що ми є власниками землі, а тепер переконуюсь, що ми — ніхто, а господарем є Роговський. Односельчани потім мені говорили, що директор казав так: йому вигідніше продати пшеницю, а за паї заплатити по 50—60 гривень за центнер.
Справді, у договорах з орендодавцями записано, що за земельну частку належить сплатити 336 гривень або 600 кілограмів пшениці й 30 кілограмів цукру. Зрозуміло, що при теперішній ціні за зерно ніхто не погодиться на компенсацію грошима. І Сергій Роговський все-таки вирішив розрахуватися за паї зерном і видати його людям з Підгаєць чомусь у сусідньому селі Крупа.
— Я здивувалась: у нашому селі майже втричі більше людей, ніж у Крупі,— розповідала Тамара Савчук. — Чому ж односельчани, а серед них переважають пенсіонери, хворі, повинні наймати транспорт, щоб привезти додому своє зерно? Про це я говорила з Роговським по телефону, але він навіть не захотів до кінця вислухати мене.
Щоб добитися справедливості, Тамара Петрівна звернулась по телефону до заступника голови райдержадміністрації Анатолія Аршуліка. Врешті-решт через декілька днів зерно люди з Підгаєць стали одержувати у своїй коморі.
— Ось подивіться, що я привезла додому,— показує у мішках Тамара Петрівна. — Замість шести центнерів пшениці, які я мала отримати відповідно до договору, мені дали лише центнер пшениці, стільки ж ячменю і чотири центнери якихось відходів з суміші вівса, ячменю, “битої” пшениці та якихось чорних горошинок — мабуть, це насіння бур’янів. Ці відходи навіть не провіяні і годяться хіба що на корм свиням і птиці.
Таке зерно Тамара Савчук, як й інші односельці, отримала в коморі у суботу. А згодом у редакцію зателефонували жителі села і скаржились, що Сергій Роговський не дотримується умов договору. Кореспондент “Волині” виїхав у Підгайці. Якраз у коморі зібралися десятки людей, щоб одержати дивіденди за оренду землі. З ними я і вів розмову.
— Чому у вас так мало мішків? — запитую літнього чоловіка, який навантажив на підводу зерно.
— Стільки заробила жінка на свій пай,— відповів чоловік. — Взяли тільки по центнеру пшениці і ячменю, а від якогось посліду дружина відмовляється. У нашому договорі написано, що повинні видати шість центнерів пшениці. А людям пхають що попало. Дехто відмовляється від того, що дають. Не знаю, чим усе закінчиться. У коморі, як бачите, людей зібралося, немов мурашок. Через голови один одного беруть зерно. У договорі також записано, що нам належить цукор. Але й торік, і позаторік мало хто його отримав, бо треба було цукор чомусь викупляти.
Жінку середніх років запитую, що вона робитиме із змішаним зерном ячменю, вівса, інших культур?
— Якби мені дали пшеницю, я б змолола на муку, пекла б хліб,— відповіла. — Хай ще б ячмінь пригодився на крупу. Навіщо мені ці відходи? Коней я не маю, а зарплати не видають і хліба нема за що купити. У господарстві почали випікати хліб, але за буханку, що важить менше кілограма, деруть гривню. Мені належить пшениця відповідно до договору і нікому не дано права порушувати його умови, щоб я потім ламала голову, як прогодувати дітей.
— У моїй сім’ї десять душ,— розповідає багатодітна жінка.— Що для нас навіть два метри пшениці? Якщо її змолоти, будуть відходи, якими можна годувати курей. Ячмінної каші діти їсти не хочуть. Хіба справедливо з нами поступають?
— У нас був багатий колгосп. Де все те багатство поділося? — вступає в розмову мати двох дітей. — Я ніколи не думала, що ми так будемо бідувати. Маю майновий пай, але нічого не можу добитися. Дітей треба вчити, а за що їх одягнути, взути? Якось син захворів і я пішла до директора, просила повернути борг по зарплаті, хоча б 20 гривень, щоб я могла купити ліки. А він розводить руками: в касі нема грошей.
— Я прийшла на ферму дев’ять років тому,— згадує колишня телятниця. — Було нас шістнадцять, кожна мала по п’ятдесят телят. Доярки доглядали по 25 корів. А що тепер маємо? Залишилося менше 50 телят і небагато корів. Колись мали непоганий заробіток, а тепер дітям нема за що купити одежину.
— Та що йому до чужих дітей або до нас, ветеранів? Ось не так давно хоронили ми пенсіонера, який все життя віддав колгоспу. Родичі просили, щоб виписати в господарстві 20 кілограмів м’яса. Не дозволив. Добре, що якийсь свояк з Рівного чи Львова приїхав і допоміг грошима. Що там казати: нема в нас правди і, мабуть, не буде,— висловив свою думку літній чоловік.
Після цих розмов хотів зустрітися з директором ТзОВ “Колос” Сергієм Роговським. “Поїхав у райдержадміністрацію”,— повідомили мені в приймальні. Наступного дня йому зателефонував і поцікавився, чому в господарстві порушують договірні умови щодо розрахунку за земельні паї.
— А ви бачили ці договори? Що там написано?— замість відповіді Сергій Миколайович перейшов у наступ.
— Так, я читав деякі договори і люди підтвердили, що за пай належить кілька центнерів пшениці. Але чому ж дають якісь відходи?— запитую.
— Я не знаю, що ви там читали, але в договорах написано, що ми видаємо за паї зерно. І ніякі це не відходи, а зерносуміш. Якщо бажаєте, приїжджайте, будемо розбиратись, бо по телефону пояснити вам не можу,— відповів Роговський.
А селяни чекають не пояснення, а нормального до них ставлення, врахування їх інтересів та потреб.
Любомир ПАХОЛОК.