Пам’ятник Степану Кривенькому на кладовищі в селі Вільхівка Луцького району виглядає велично.
До 85-річчя волинського Піснедара: «Маестро наш, Степане, чом відлетів так рано услід за журавлями в синю вись…»
«…Лишив нам свою пісню, як долю благовісну, заспівану на цій землі колись…» – цими зворушливими словами поет Миколай Шостак і композиторка Галина Васіна п’ять років тому описали в своїй пісенній посвяті талан Степана Кривенького, заслуженого працівника культури України, Почесного громадянина Волині, автора її славня та однойменної збірки пісень «Волинь моя», засновника та багаторічного керівника народного аматорського хору «Хлібодар» будинку культури села Вільхівка на Горохівщині
Цьогоріч 6 квітня виповнюється 85 років від дня народження Степана Федоровича. 35 із них він спочиває в засвітах, та впродовж тих літ волиняни в багатьох країнах світу, заслухавшись життєдайно-пророчими піснями цього волинянина, згадують їх автора так чуттєво, ніби бачилися з ним учора чи зустрінуться завтра.
Ця публікація – молитовний дарунок Тобі, рідний, на святі Небеса та вдячна присвята всім, хто переповідає легендою Твоє життя.
«… Йому ніколи не треба було слави чи грошей»
«Слава Україні! Прошу вас показати пані Лесі Влашинець мою пісню. Я родом з міста Горохова. Добре знав її батька. У далекій юності я грав на саксофоні в невеликому оркестрі на танцях в будинку культури, де Степан Федорович акомпанував на баяні для славнозвісної чоловічої капели. Давно то було. Диригентом колективу тоді був світлої пам’яті Хома Ілліч Грушковський. А як на пагорбі Слави вродлива Зоя Ковальчук з альтом під Степановий баян співала «Степом, степом…», то було чути в сусідній Скобелці. То перше село відразу за містом по дорозі на Луцьк. Жартую…» – такий зворушливий лист надійшов у редакцію газети «Волинь» із Івано-Франківщини від Євгена Ковальчука. Пан Євген не приурочував його жодній знаковій даті з життя Степана Кривенького, проте його прохання саме перед посмертним татовим ювілеєм сприймаю провісним, а відтак знайомством з поважним земляком збагачую величезну скарбницю спогадів про батька-митця та особистість.
«Цьому чоловікові ніколи не треба було слави чи грошей, та навіть на молодших себе музикантів (і на мене теж) він завжди дивився з повагою та теплою усмішкою, що спонукала розуміти: музика та пісні – найгарніші в світі дива, які Господь дарує для землі талановитими людьми» – таким став лейтмотив нашої нещодавньої розмови з Євгеном Миколайовичем про його знайомство з ще молодим Кривеньким.
А як розговорилися, то ще й пригадали мудрість про тісний світ, бо Євген Ковальчук родом із хутора, що неподалік села Цегів, в якому народилася татова мама (моя бабуся) Євдокія. Свого часу його батько Микола збудував хату в Горохові, аби не ходити польовими дорогами на роботу на ливарний завод аж у місто, а його здібні діти Євген та Валентин (на жаль, уже теж спочиває у засвітах) охоче долучалися до всіх міських мистецьких подій.
«Спогади про митця вже варті великої книги»
Тим горохівчанам, які пам’ятають уже 76-річного Євгена Ковальчука ще юнаком із саксофоном у руках, цікаво буде знати, що за плечима у нього після закінчення Івано-Франківського медичного інституту – довгий шлях лікаря-невролога. Разом із дружиною Радиславою, лікарем-терапевтом, він працював у місті Ходорів на Львівщині. Тепер родина мешкає на Івано-Франківщині. Діти подружжя Ростислав і Наталія теж обрали професію лікарів і викладають в тамтешньому виші. Ковальчуки-старші багаті чотирма внуками та мріями про мир і побачення з Волинню.
Годинами натхнення пан Євген пише вірші і навіть кладе їх на музику. Днями він надіслав у Колодяжненський музей-садибу власну поезію «Мавка».
«Дуже хочеться на побачення з Волинню, зустрітися з університетськими одногрупниками – відомими лікарями-волинянами, відвідати могили рідних людей… Але ці чудові днини ми з дружиною та дітьми відклали до закінчення війни», – тепло ділиться земляк сокровенним. Він називає заповітним своє бажання, аби його авторську пісню про рідну Волинь виконав Василь Зінкевич. Наостанок домовилася: як зустрінемося з Євгеном Миколайовичем на благодатній волинській землі, то і «Волинь мою» теж заспіваємо разом.
Я хочу щастя і любові, я хочу миру і добра, не хочу гніву я крові, не хочу сліз свого Дніпра (Степан КРИВЕНЬКИЙ).
… Доки від квітня до квітня минав рік, горнулися до серця багато інших теплих спогадів про батькове життя, які, подумалося, вже варті сторінок великої книги про митця, його творчість та незабуття.
Шостого квітня та сумного 15 вересня протягом 35 років по смерті Степана Кривенького на його могилу в рідній Вільхівці першими кладуть квіти учасники народного аматорського хору «Хлібодар», учні місцевої школи, митці та посадовці з Горохова. Поруч вже 15 років спочиває дружина Марія, моя мама. Пам’ятники не обминають увагою та букетами всі, хто приїжджає в Вільхівку із далеких виріїв, і тоді завше спадають на думку слова з посвяти відомого на Волині поета Євгена Рекрута: «Незабутній в життєвому плині засвітив Ти пісенну зорю. І летять позивні із Волині на могилу квітучу твою…»
«Хай вся Волинь сьогодні заспіває ту пісню, що ніколи не старіє…»
Неймовірно радію, коли за розповідями про найдорожчу людину до мене звертаються діти з Горохівської територіальної та інших громад, юні лучани та їхні наставники і відтак доповнюють ними свої наукові дослідження про долю волинянина, пісні якого «Волинь моя», «Ясени», «Журавлі», «Вишиванка» та інші злетіли над світом до зенітної народної висоти!
Мої милі учні ще такі маленькі…
Вереснева тиша… Неба ніжна синь…
Та вони вже знають, хто такий Кривенький,
Вже вони співають пісню про Волинь».
Торкаються серця слова вчительки Ощівської гімназії Наталії Новосад, яка разом із своїм чоловіком-колегою видала воістину колосальний авторський доробок на освітянській царині з красномовною назвою «Творча спадщина Степана Кривенького як предмет вивчення і популяризації». У ньому – не просто біографія митця, а й цікаві факти про його пісні, записані з вуст хлібодарівців, захоплюючі вікторини, пов’язані з глибиною теми, власні міркування, які викликають у дітей бажання любити рідний край та гордитися людьми, котрі прославили його в світі на віки. Зворушують й слова з пісні, присвяченій Степанові Кривенькому, «Душа журавля», Наталії та Віталія Новосадів:
Прийшла весна і проліском розквітла,
З журавликами лине над полями
Твоя душа дарує стільки світла
І до нащадків промовляє піснями…
…Хай вся Волинь сьогодні заспіває
Ту пісню, що ніколи не старіє.
І хай вона усім допомагає,
Хай мир і щастя на землі посіє!
Цими квітневими днями вони знову чуються до сліз красивими оберегами батькового таланту і його завжди світлих почуттів до всіх, хто був з ним поруч упродовж короткого життя.
Наразі, зі слів пані Наталії, подружжя доповнює свою працю новими фактами, тож невдовзі книжечка стане ще цікавішою для освітян та краєзнавців.
«Такі особистості, як ваш тато, спонукають пам’ятати хто ми»
– Маю знову гарну новину: читачі Горохівської бібліотеки та її сільських філій брали участь в обласному творчому конкурсі «Код рідного краю: історія, люди, традиції». П’ятнадцятирічний Денис Іглінтович із села Вільхівка настільки глибоко попрацював над обраною ним темою «Степан Кривенький: три покоління, два гімни і музичний код моєї Вільхівки», що здобув почесне друге місце серед юних інтелектуалів, – розповідала про чергову творчу подію, що прикрасила мистецький простір волинян, директорка Горохівської книгозбірні Ольга Єлісєєва.
Хіба ж і не цю натхненну перемогу мав на увазі народний артист України, уродженець села Лобачівка Берестечківської громади Петро Панчук, коли минулоріч у Вільхівці на вечорі пам’яті Степана Кривенького «Чого ти хочеш, Україно» промовив зі сльозами гордості на очах: «Такі особистості, як Ваш тато, спонукають пам’ятати хто ми! З його унікальності люди черпають силу. Крізь нього й досі звершується воістину ТАКА любов!»
… Цьогоріч 85-річчя Степана Кривенького горохівчани теж вшановуватимуть по-своєму самобутньо. За словами начальника відділу культури Горохівської міської ради Олександра Шепшелея, народний аматорський хор «Хлібодар» Будинку культури села Вільхівка по закінченню Великого посту та світлими великодніми днями виступить з концертною програмою на сцені НД «Просвіта» в Горохові і цим концертом розпочне благодійний гастрольний тур клубними закладами Горохівщини. В багатьох із них свого часу маестро Кривенький допомагав завклубам-колегам створювати хорові колективи, тому зустрічі глядачів із його лірично-патріотичними піснями, в яких променяться слова «Я хочу щастя і любові, я хочу миру і добра, не хочу гніву я крові, не хочу сліз свого Дніпра», ініціатори цього задуму бачать незабутніми. Планується, що в рамках відзначення 35-річчя Незалежності України Горохівщина запросить усіх на відкритий фестиваль вокально-хорового мистецтва «Волинь моя, краса моя», який саме перед війною в 2021 році з ініціативи ексначальника відділу культури Діни Колесник започаткувала Горохівська міська рада, її лідер Віктор Годик та управління культури з питань релігій та національностей облдержадміністрації. Тоді учасниками дійства стали 27 самобутніх колективів Волині. Дав би Бог миру!
З ювілеєм, тату, дідусю! Зі сльозами любові та вдячності за Твій талант бути митцем і Людиною зустрічаємо Твою 85-ту недоспівану весну!
Леся ВЛАШИНЕЦЬ (КРИВЕНЬКА)
Читайте також: «Панно Шевченка з понад 15 тисяч пластикових кришок створювали кілька місяців».
