У СИРІТСЬКІЙ ШКОЛІ ВЧИТЕЛІ ЗАМІНЯЮТЬ ДІТЯМ БАТЬКІВ

За свою журналістську практику ще не доводилось розпочинати знайомства із закладом освіти з шкільної котельні. Тож, скажу відверто, дещо була здивована тим, що коли зайшли до кабінету директора Люблинецької загальноосвітньої школи-інтернату для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, Ковельського району Михайла Бортнюка із спеціалістом обласного управління освіти Валентиною Загревою, він запропонував подивитися насамперед котельню.
Те, що побачили, важко було назвати котельнею. Її обладнання — без перебільшення можна сказати, маленьке диво. У приміщенні жодної людини — весь процес, температуру контролює спеціальний комп’ютер. До нової котельні підведено газ. В іншому приміщенні — другий блок котельні, де знову ж таки суперсучасне обладнання, яке монтували як фахівці з Луцька, так і з Польщі. Зокрема, поляки строго наказали — треба підлогу замостити плиткою — навести в приміщенні ідеальну чистоту і прибирати тільки пилососом. Отака-то котельня у школі-інтернаті! До речі, як нам там з гордістю сказали, — подібної не має жоден шкільний заклад.
Одне лише прикро — все обладнання німецьке. З гіркотою подумалося: чому ж наші заводи досі не налагодили випуску досконалого обладнання? Чого у нас не вистачає — знань, а, може, найголовнішого — національної гордості, а то й совісті, коли розтринькуємо народне добро, досі застосовуємо енергоємні, витратні системи, від яких вже давним-давно відмовилися у світі?
— Я не випадково розпочав знайомство з нашою школою із котельні, — сказав її директор Михайло Бортнюк. — Все це бачили і наші учні, працюючи разом зі мною, коли готували котельню до пуску. Бачили і захоплювалися, а я їм казав при тому: “Виходить, можна жити по-іншому, можна зробити раз і то так, щоб згодом зекономлені кошти витратити на щось інше. Мені дуже хочеться, щоб кожен з вас став господарем там, де житиме, працюватиме — відповідальним, совісним”.
І коли згодом ходили коридорами школи, заходили в класи, а потім у спальні, адже це школа особлива — сирітська, тут діти не лише вчаться, а й живуть, бачили їх хазяйновитість. До 2003 року це була просто загальноосвітня школа-інтернат. Нині з 312 учнів — 186 — це діти-сироти та позбавлені батьківського піклування. Тож директор такої школи має бути не тільки її керівником, а й, по суті, батьком усіх своїх учнів і кожного зокрема. Перша заповідь директора, коли він бере на роботу вчителя, вихователя, — сироту не можна образити, принизити, все треба робити так, як ви хотіли б, щоб з вашими рідними дітьми поводилися.
Тут не виховують споживацьких настроїв, мовляв, нам все необхідне дадуть. У школі добре усвідомили — якщо тут не навчать дитину добра, якщо вона своїми руками не наведе лад у кімнаті, де живе, у класі, де вчиться, не попрацює разом з дорослими на шкільному полі, не пізнає справжню ціну праці — ніхто і ніколи її цього не навчить.
Нині у Люблинецькій школі ще не в усіх спальних кімнатах зроблено євроремонт у найкращому розумінні цього слова. До цього тут прагнуть. Але там, де вже це зроблено, а таких кімнат тут немало, доклали рук, праці, старання, а, головне, любові — старшокласники школи. Цим і учні гордяться, і директор. Він нікого не брав на ці роботи зі сторони. Учні сказали, що самі все відремонтують під керівництвом своїх наставників. Зробили так, що за них можна тільки порадіти. Минулого року вперше дирекція школи навіть змогла дещо заплатити учням за їх роботу. Важливо, що і кошти зекономили, і необхідні ремонти зробили, і доброго діла дітей навчили.
А ще у школі дають дітям уроки християнської моралі, духовності, уроки совісті. На поверхах можна побачити спеціально обладнані куточки, де є Божий образ, горить лампадка, де можна зупинитись, попросити у Бога прощення і добра. Тут сідають за столи в їдальні з молитвою. З нею ж і подякою тим, хто зготував обід, встають. Нехай на тих столах, може, не завжди надто розкішно, у держави, як завжди, не вистачає коштів, але те, що є, все подають на дитячі столи. Ні в кого рука не підніметься щось взяти у сироти, чимось її скривдити. Така мораль у цьому навчальному закладі.
Важливий виховний момент, на мою думку, те, що директор показує власний приклад хазяйновитості. Далеко не завжди його бачать у білій сорочці при галстуці, мабуть, частіше — у робочому одязі. Бо він там, де будують, ремонтують, працюють на полі. Скажіть, хто відмовиться збирати виорану картоплю (до речі, для своєї ж їдальні), коли за кермом трактора особисто директор школи!? А чому в школі почали запроваджувати євроремонти? Бо чи не першим навчився це робити разом з дружиною Катериною Порфирівною і сином Олександром (до речі, помічниками вихователів вони стали ще до його директорства) Михайло Самійлович.
Анастасія ФІЛАТЕНКО.
(Закінчення буде).