Боєць АТО із Ратнівщини став чемпіоном світу з самбо: «Плакав, коли люди співали гімн»...

Дід щоб перехреститися, піднімав праву руку лівою

Володимир переміг у півфіналі вікової категорії 55-59 років росіянина Івана Швеця. А у фінальній сутичці розгромив француза Ніколя Філліпа 7:1, достроково завершивши поєдинок.

– Батьки мої обої з Велимча, – каже Володимир. – Тато мав золоті руки, хати будував. Влаштувався у Криму на роботу трактористом, там у селі Пшеничне Азовського району я й народився. Згодом батьки поїхали на заробітки до Запоріжжя, а потім – у Краснодарський край. Мене залишили із дідом Дем`яном у Велимчі, там я й виховувася до повноліття. У нього були дві поранені ноги та рука, опирався на паличку. Мав чимало нагород, але ніколи не розповідав про те, що довелося пережити. «Я не грамотний, – казав, – але стараюся тебе одягнути та нагодувати». Рука так до кінця життя не піднімалась, їв лівою, а щоб перехреститися, праву руку піднімав лівою.

Коли Володимира призвали в армію у 1979 році, дід Дем`ян, остерігаючись, що його відправлять до Афганістану, пішов у комісаріат і попросив відстрочку, як для опікуна учасника війни. Через те, що його не забрали в армію, хлопцеві було дуже соромно, і він вирішив виїхати із села. Дід зрозумів, дав свою пенсію на дорогу та порадив податися до дядька Івана у Воркуту. Дід Дем`ян Володю сином кликав, а не внуком. Так і вважали, його односельчани.

«Тут усі молоді, ти ж у батьки їм годишся»...

– У 2014-му році в свої 53 роки я твердо вирішив іти на війну, – розповідає Володимир,.– У військкоматі мені відмовили по віку. Дізнавшись, що набирають батальйон МВС «Світязь», попросився до них – та ж сама ситуація. Хотів потрапити в Іловайськ, знав хлопців, які туди їхали.

Рішення воювати Володя все ж не змінив. Не вплинули на нього і сльози дружини: «Тут усі молоді, ти ж у батьки їм годишся». У січні 2015-го Володимир вже знаходився в Углегірську в розташуванні батальйону «Світязь». Стояли у приміщенні інтернату – старому, але надійному приміщенні на три поверхи із підвалом. Був там і спортзал, де хлопці займались у перервах між чергуваннями та обстрілами. Батальйон стояв за 12 кілометрів від передової, з оснащення мали автомати, пістолети та ще один БТР.

У січні 2015-го Володимир вже знаходився в Углегірську в розташуванні батальйону «Світязь». Стояли у приміщенні інтернату – старому, але надійному приміщенні на три поверхи із підвалом. Був там і спортзал, де хлопці займались у перервах між чергуваннями та обстрілами.

23 січня відзначили день народження Володимира, а 27 почалися прицільні мінометні обстріли. Від вибухів будівля постійно тремтіла, відірвало цілий ріг будинку. Сепаратисти з білим прапором прийшли на перемовини, пропонували здатися. Атаки тривали кілька днів. Рідні додзвонитися вже не могли. Врятувало рішення 28-річного командира Олександра Фацевича. Він наказав нусім не відстрілюватися, а перейти в підвал, викликавши вогонь на себе. Бійці підрвали чорний хід і по одному перебігли в балку. Вони так ішли у місиві бруду та снігу кілометрів з десять. Наверх не піднімалися, бо поле здалеку проглядалося.

– Коли за нами приїхали танки з Дебальцево, – говорить Володимир, – нас страшенно мучила спрага. В мене завжди була при собі пляшечка для води. І ось цією посудою ми набирали воду з калюж талого снігу і пили цілою ротою. Всі наші речі згоріли у тому приміщенні, від якого залишилась лише купа цегли. Через декілька днів нас викликали до Києва до представлення нагород. Вуглегірськ ста впочатком наступу на Дебальцево.

Найкращий подарунок для переможця

Після мобілізації Володимир вирішив, що найкращий шлях виходу із посттравматичного синдрому – фізична активність. Він серйозно зайнявся спортом. У 2016 році став бронзовим призером по самбо у Хорватії. В кінці квітня 2017-го взяв участь у всеукраїнському турнірі по самбо в пам`ять загиблих чорнобильців, зайняв перше місце. Потім у вересні в Черкасах — теж 1 місце.

У півфіналі вони зустрічаються з росіянином українського походження Іваном Швецем. Росіянин почав застосовувати заборонені прийоми бойового самбо. Після третього попередження його відсторонили, а Володимир отримав чисту перемогу. Коли рефері попросив привітати переможця, Швець демонстративно відвернувся, сказавши: «Я украинцам руки не жму».

У жовтні 2017 року відбувуся чемпіонат світу по самбо у Греції в Солоніках. У півфіналі вони зустрічаються з росіянином українського походження Іваном Швецем. Росіянин почав застосовувати заборонені прийоми бойового самбо. Після третього попередження його відсторонили, а Володимир отримав чисту перемогу. Коли рефері попросив привітати переможця, Швець демонстративно відвернувся, сказавши: «Я украинцам руки не жму».

У фіналі – поєдинок із французом. Боротьба проходить спокійно, навіть з усмішкою на вустах. Суддя оголошує завершення поєдинку і перемогу Володимира.

І ось він стоїть на п`єдесталі, піднявши над собою синьо-жовтий стяг. Під час нагородження український гімн не зазвучав. Виручила група підтримки: чоловік сорок приїхали, які вживу заспівали «Ще не вмерла України...». У Володимира на очах виступили сльози. Це був найкращий подарунок для чемпіона світу.

Володимир ВАКУЛИЧ.