Четвертий місяць я вчителювала у чарівному поліському селі Ковельського району. Воно має дивну назву Гончий Брід, недалеко від Голоб...
Четвертий місяць я вчителювала у чарівному поліському селі Ковельського району. Воно має дивну назву Гончий Брід, недалеко від Голоб. Довкола ліс, на горбочку церква. Ходили до неї знедолені, але щирі, доброзичливі жінки, бо всі чоловіки були на фронті. Повернулись після важких поранень і лікування в госпіталі лише двоє. На все життя запам’ятався молодший. Красиве обличчя, та голова збоку уся понівечена: під пробитим черепом, здавалось, ворушився мозок. Прожив фронтовик недовго, хоч через силу допомагав своїм родичкам поратися на городах. Коли хоронили його, голосило усе село. Йшов урок. Раптом відчиняються двері. Директор школи оголошує, що закінчилась війна. Йдемо на мітинг. Попереду колони несли ікону Божої Матері, портрети Шевченка і... Сталіна. Ось такі були часи. Мітинг тривав дуже довго, усі обнімалися, цілувалися, витирали хустинками непрохані сльози. Спогадом поділилась Надія ПОРТЕЧКО, наша читачка з Рожища.
