Ось уже 19 років весняна брость квітня обпалена чорнобильським лихом...
Ось уже 19 років весняна брость квітня обпалена чорнобильським лихом. Інколи починає здаватися, що плин часу поступово притуплює біль трагедії: адже відтоді вже народилося, виросло й пішло в життя ціле покоління! Але це лиш тоді, коли безпосередньо не стикаєшся із страхітливими наслідками дії «мирного атома», що раптом вийшов з-під людського контролю. Про це нагадала фотодокументальна виставка, яка днями розпочала свою роботу у Волинському краєзнавчому музеї в рамках заходів, затверджених обласною радою та облдержадміністрацією. Її відкрив начальник управління облдержадміністрації у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС Ростислав Кухтей. Навіть сьогодні статистика цих наслідків вражає. Станом на перше січня нинішнього року в області налічувалося 155953 постраждалих, у тому числі — 3258 — інваліди першої категорії; 49404 — потерпілі діти, 996 — сімей отримують пільги по втраті годувальника, 198 — дітей-інвалідів Чорнобиля. У радіоактивно забруднених районах проживає 138277 постраждалих осіб, в тому числі — 40614 дітей. Стенди виставки із численними фотографіями розповідають про те, що зробила держава для цієї категорії населення. Йдеться про виконання Чорнобильської будівельної програми, організацію санаторно-курортного лікування та оздоровлення, надання медичної допомоги та медикаментозне забезпечення. Розділ «Радіаційний захист населення та екологічне оздоровлення територій, що зазнали радіоактивного забруднення» включає декілька напрямків: «Ведення агропромислового виробництва», «Ведення лісового господарства», «Система радіаційного контролю». Здавалося б, зроблено чимало. Проте, у виступах ліквідаторів, котрі брали участь у відкритті виставки, частенько проскакували нотки гіркоти й нерозуміння, чому держава й суспільство залишають їх наодинці із непростими проблемами, яких вони нажили, виконуючи наказ, жертвуючи власним здоров’ям, щоб захистити нас від страшного лиха. Адже сума у 27 гривень на місяць, які виділяються державою на ліки, у нинішніх умовах просто мізерна. Серед ліквідаторів багато колишніх працівників Міністерства внутрішніх справ, колишніх, тому що за станом здоров’я практично усіх їх з роботи звільнено, викликає нарікання й те, що з ліквідаторів знято надбавки. Про це говорив, зокрема, Анатолій Лучко, нині майстер народної творчості з лозоплетіння, а в жовтні 1986 року — один із 250 волинських міліціонерів і пожежників, котрих наказ і обов’язок покликав у Чорнобиль. — Не вірте, якщо хтось вам скаже, що було не страшно, — розпочав свій виступ голова обласної спілки «Чорнобиль» Микола Гальчишак. Прикро, що для того, щоб відстоювати свої права, «чорнобильці» змушені об’єднуватися в громадські організації. Втім, вони добре розуміють, що держава наша бідна і не завжди може задовольнити матеріальні проблеми. А ось звичайна людська увага, чуйність, зрештою, пам’ять, не потребують значних матеріальних затрат, проте й вони часто бувають у дефіциті. Ліквідатор Леонід Грабаровський розшифрував для непосвячених абревіатуру «ОГОЗ» — оперативна група особливої зони. У 1987 році у складі цієї групи він вів дозиметричний контроль у зоні лиха й досі не може забути гнітючого враження від красивих і раптом спорожнілих Прип’яті й Чорнобиля, єдиними мешканцями яких були здичавілі коти й собаки. У відкритті виставки взяв участь заступник голови обласної ради Володимир Банада, який запевнив, що держава й надалі буде допомагати постраждалим від катастрофи глобального масштабу, яка сталася 26 квітня 1986 року. Валентина ШТИНЬКО.
