У ці дні найпопулярнішим в селі Промінь Луцького району стало обійстя Миколи і Марічки Кізюків. Звістка про те, що в них на городі обвалився грунт і “відкрився вхід в якийсь схрон”, швидко набула розголосу...
У ці дні найпопулярнішим в селі Промінь Луцького району стало обійстя Миколи і Марічки Кізюків. Звістка про те, що в них на городі обвалився грунт і “відкрився вхід в якийсь схрон”, швидко набула розголосу. Зокрема, в редакцію зателефонувала наша читачка з Луцька Олександра Варинюк. З нами на місце події поїхала заступник директора Луцького історико-культурного заповідника Валентина Окуневич. Оскільки йшлося про місцевість неподалік Луцька, де колись були польські панські маєтки з підземними будівлями та ходами, то історик за фахом Валентина Петрівна не виключала, що це й буде одна з таких знахідок. — А, може,— розмірковувала вона вже біля провалля, — земля обвалилась там, де було колись старовинне поселення. Ландшафт, як бачите, чудовий — узвишшя, а поряд плещуться природні ставки. А ось наскільки давнє це поселення, можна буде з’ясувати за зразками цегли склепіння... Ясність відразу ж вніс господар обійстя Микола Кізюк, який вже встиг обстежити підземелля. — Ніякої цегли ви там не побачите. Склепіння — з глини, а глина особлива, з якої можна міцну цеглу робити, тому й не обвалюється. Швидше всього це землянка з часів Другої світової війни. Вона має дві невеличкі кімнатки, з’єднані аркою. Скоро сорок літ мине, як Микола Павлович побудувався тут. Перебрався він сюди з хутора. Як розповідав йому батько, приблизно в цьому місці колись була дідівська хата. — Але батько, який помер у вісімдесят два роки, — каже чоловік, — нічого не говорив про те, що тут могли бути якісь схрони. Сусіди теж не пам’ятають такого. Он там, у полі, був за Польщі панський маєток. То ще можна припустити, що від нього тягнулись якісь підземні ходи аж сюди. Того дня, коли ми побували в селі Промінь, вже о сьомій годині ранку, як розповів господар знаменитого обійстя, біля провалля стояли старенькі бабусі — все дивувались, що ж то може бути. А при нас приїхав Василь Стефанович — директор фірми “Вікторія”, що по сусідству в Коршовці . Він не тільки подивився на провалля, а й, не вагаючись, спустився туди і висловив своє враження з приводу побаченого. — Я думаю, що це копанка, з якої колись брали глину. Хоч дивує, що арочна стіна, яка розділяє кімнатки, ніби вимазана глиною, — як колись мазали в хатах земляні підлоги. Зазвичай, на ось таких пагорбах глину копали. Щоб не марнувати грунт і щоб глина не втрачала будівельних якостей під дощем, заглиблювались через “горловину” під землю. А потім цю “горловину” засипали. Цілком можливо, що у війну такі копанки використовувались, як землянки. До цієї думки схилилась й історик Валентина Окуневич після того, як разом з господарем обійстя та нашим фотокореспондентом побувала у підземеллі. Оскільки в селі Промінь побував і працівник Луцького райвідділу внутрішніх справ, то, приїхавши до Луцька, я задала питання щодо подальшої долі того “схрону” начальнику райвідділу Василю Ковальчуку. — Коли нам повідомили з сільської ради, що на городі в селі Промінь виявлено “схрон”, — розповів він, — на місце події виїхав старший інспектор охорони громадського порядку Сергій Оксентюк. Услід за ним я мав посилати і групу вибухотехніків. Але до цього не дійшло. Сергій Євгенович обстежив підземелля, нічого підозрілого не виявив і, потелефонувавши, сказав, що інформація про схрон не підтвердилась. Це звичайна копанка, з якої колись люди брали глину. ... Отож, Микола Кізюк, якого на якийсь час “вибила із колії” звичного життя особлива увага до його обійстя, завалить підземелля (інакше воно може стати пасткою для коней чи трактора), зарівняє яму і зоре поле. А потім тут посадять картоплю чи посіють бурячки, як було це впродовж не одного десятиліття. Катерина ЗУБЧУК. Фото Володимира ЛУК’ЯНЧУКА.
