Ця крихітка побила усі рекорди — з’явилася на світ вагою всього 650 грамів...
Ця крихітка побила усі рекорди — з’явилася на світ вагою всього 650 грамів. Ще зовсім недавно таких називали медичним терміном «плід», і лікарі безсило розводили руками. Власне, і тепер медики не можуть стовідсотково гарантувати успіху, однак, зараз вони мають можливість боротися за таких дітей.
ЯК У МАМИНОМУ ЛОНІ У неї довгі пальчики, і всі кажуть, що коли з Божою допомогою вдасться виходити цю дюймовочку, то, може, з неї виросте піаністка, так активно вона рухає тонесенькими рученятами-соломинками. Уже й ім’я має — Настуня. Голосу не подає. Нема сили та й заважають трубочки, під’єднані до апаратів, які допомагають дихати, харчуватися. За три тижні життя у спеціальному інкубаторі дівчинка набрала 120 грамів, але і тепер легко вміщається на долоні керівника неонатологічного центру обласного дитячого територіального медичного об’єднання Миколи Гнатіва. З дванадцяти діток, які знаходяться у відділенні анестезіології, Настуня — наймолодша, лікарі, за ступенем зрілості органів, давали їй після народження 25 тижнів. Функції багатьох її органів взяли на перших порах на себе апарати, прилади, якими може похвалитись не кожна навіть столична дитяча клініка. Чимало необхідного для виходжування недоношених дітей, вагою від 500 грамів, об’єднання одержало з Америки та Швейцарії завдяки реалізації спільних програм з охорони дитинства. З гордістю показували апарат штучної вентиляції легень, аналогів якому немає в Україні. Фахівці стажувалися за кордоном, використовують можливості телемедицини для спілкування із зарубіжними колегами. Адже у розвинутих країнах реєструють народження дитини, починаючи вже з 500 грамів. Незабаром така норма діятиме і в Україні. І в Луцьку лікарі готові до підвищених вимог. — Дітки ці дорого обходяться, важко даються, але вони можуть жити. Торік мали восьмеро новонароджених, вагою менше кілограма. П’ятеро з них вдалося виходити. А всього за рік наша виїзна бригада робить реанімобілем до трьохсот виїздів, звозячи з усієї області новонароджених, які потребують особливих умов догляду, лікування, — розповідав Микола Гнатів. У Настуні в кювезі підтримується задана температура: у перші дні було 36 градусів, тепер вона «доросла» до 33 градусів. Висока вологість, аж на скляних стінках — роса. Це необхідно, щоб тендітний організм вберегти від переохолодження і зневоднення. Після народження усі немовлята втрачають вагу. Для Настуні це могло обернутися катастрофою. Як усі тут трусилися над незвичайною пацієнткою! І все ж вага зменшилась до 620 грамів. Потім поступово пішов ріст. Тепер Настя з’їдає за один прийом не півмілілітра молочка, як раніше, а 4,5 мілілітра. Це — менше чайної ложечки, але годують її через зонд 12 разів на добу. Виходжувати таких дітей — тяжка праця. Якою б «розумною» не була сучасна апаратура, без любові і терпіння результату не досягнути. АНАСТАСІЯ ОЗНАЧАЄ «ВОСКРЕСІННЯ» — Ім’я для донечки вибрала я. Чоловік спочатку вагався, але потім, коли купив словник імен, прочитав, що воно означає, то погодився. Тим більше, що Настуня народилася якраз на католицький Великдень, 27 березня. І ми просимо в Бога для неї захисту, — розповідає мама дитини Інна Альохіна, на долю якої випало чимало страждань. У молодої жінки з Нововолинська це була вже п’ята вагітність. Усі попередні закінчувались болем втрати і гіркими сльозами. Розривалося серце, коли втратила синочка, якого доносила майже до семи місяців. Цього разу, здавалося, усі, хто її оточував, намагалися допомогти їй вберегти дитину. Господар, у якого Інна і її чоловік працювали продавцями, надав їй на час вагітності відпустку. Чоловік ледь не пилинки здував. Постійно була під контролем лікарів. — Рахувала кожен благополучно прожитий день, щоб дитинка в мені підросла. Навіть і не допитувалася в лікарів, кого ношу — синочка, чи донечку, головне було — виносити і народити. Готова була для цього будь-що терпіти, — зізнається мила і по-материнськи просвітлена моя співрозмовниця. Того недільного надвечір’я, коли трапилося те, чого вона найбільше боялася, і нововолинські лікарі бігали, рятуючи її життя, Інна, провалюючись у темряву, вловила найголовніші слова: «Дитинка жива». І перше, що спитала Інна, прокинувшись після наркозу, зрозуміло, було: «Як моя дитина, де вона?». До честі нововолинських медиків, вони зробили усе, як належить. З Луцька уже спішила виїзна бригада на чолі із завідуючою відділенням анестезіології для новонароджених та недоношених дітей обласного дитячого територіального медичного об’єднання Оксаною Чопко. Попереду була неблизька дорога. Реанімобілем дитинку доставили до обласного центру. І від багатьох лікарів довелось чути: «Якби в Луцьку відкрили нарешті перинатальний центр, для таких матерів, як Інна Альохіна, це був би порятунок». Адже й справді з кожним роком більшає вагітних жінок з так званої групи ризику. Зростають і можливості лікарів виходжувати недоношених діток. Тільки завдяки апарата штучної вентиляції легень рятують у відділенні щороку до 150 новонароджених, які не можуть дихати самостійно. Зараз Інна Альохіна тільки двічі на день бачить свою донечку: правила у відділенні анестезіології дуже суворі. І мати терпляче чекає, коли нарешті зможе притулити Настуню до грудей. Галина СВІТЛІКОВСЬКА. Фото Богдана ГОНЧАРУКА.
