ПРОКУРОР, ЯКИЙ НЕ БОЯВСЯ ВИСОКИХ ЧИНІВ

Андрій ГІЛЬ,
прокурор області, старший радник юстиції

Про колишнього прокурора області Миколу Миколайовича Найденка люди згадують як про принципового, безкорисливого, сміливого борця за верховенство і торжество Закону...

Народився Микола Найденко 30 листопада 1927 року в слободі Гончарівка Суджанського району Курської області в селянській родині. Молодість його була обпалена війною. Брав участь у боях з японськими мілітаристами на території Китаю. Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, медаллю “За бойові заслуги” та ще одинадцятьма медалями.
Мужність проявляв Микола Найденко не тільки на фронті, а й під час роботи в органах прокуратури України. Прокурором Волинської області він був призначений 27 вересня 1976 року і працював на цій посаді понад тринадцять років. Цей період запам’ятався волинянам багатьма резонансними кримінальними справами, порушеними проти високих посадових осіб, які партквитками прикривали хабарництво та зловживання.
У 1984 році прокурором області було відкрито кримінальні справи за фактом порушень житлового законодавства в Луцькому міськвиконкомі. Для їх розслідування Микола Найденко створив слідчо-оперативну групу під керівництвом начальника слідчого відділу прокуратури області В. І. Долотова, групи слідчих О. М. Остапчука, Ю. П. Максимчука, А. І. Кобилінського та оперативних працівників міліції. Десять кримінальних справ на тринадцять осіб направили до суду і винні у посадових злочинах були засуджені до тривалих строків позбавлення волі, в тому числі завідуючий відділом з обліку і розподілу житла Є. А. Герун, старші інженери С. Г. Макарова, І. Ю. Дмитрієва, юрисконсульти Ф. Л. Тарасюк, Г. І. Нікулін, начальники ЖЕКів А. П. Антонюк, А. Г. Литвин та інші.
Був засуджений і тодішній голова Луцького міськвиконкому К. В. Литвиненко. Слідством було встановлено, що він своєю бездіяльністю і недбалістю сприяв отриманню злочинцями понад 64 тисячі карбованців хабарів та 25 тисяч карбованців за “переуступку” житла від окремих громадян.
Квартирне питання було дуже болючим. Люди роками стояли в довжелезних чергах, а тим часом спритні ділки використовували це у корисливих цілях. Проведеними обшуками було виявлено та вилучено чисті бланки ордерів на одержання квартир з гербовими печатками міськвиконкому та підписами Литвиненка. Лише за два таких ордери нечисті на руку посадовці одержали 3500 карбованців хабарів. За приписки та крадіжки в особливо великих розмірах було засуджено начальника міського житлового об’єднання І. Т. Корецького.
У керівників-хабарників знаходилися високі покровителі. Партійна верхівка ополчилася проти прокурора області і затіяла розправу. За вказівками першого та другого секретарів обкому партії З. С. Ковальчука та В. І. Жиброва заввідділом адміністративних органів А. М. Войцехівський поставив вимогу негайно провести партійні збори, на яких розглянути персональні справи комуністів — слідчих, прокурора відділу Н. В. Матвієнко, прокурора області М. М. Найденка, члена обласного суду О. Н. Фідри. Однак комуністи обласної прокуратури вирішили такі партійні збори не проводити.
Наступного дня секретар ЦК Компартії України А. А. Титаренко, оскільки збори не відбулися, наказав розглянути це питання на бюро Луцького міськкому партії. Рішенням бюро слідчих О. М. Остапчука та Ю. П. Максимчука було виключено з членів КПРС, прокурору відділу Н. В. Матвієнко, прокурору області М. М. Найденку та члену обласного суду О. Н. Фідрі оголосили суворі догани із занесенням до облікової картки.
Багатьох, можливо, така розправа зламала б. Але непокірний прокурор продовжував боротися, захищаючи честь свою і честь прокуратури області. Він пише листи до бюро обкому, ЦК КПУ, в редакції газет, в тому числі у “Правду”. І незабаром у центральній газеті СРСР “Правді” на першій сторінці була опублікована стаття під заголовком “Підніжка прокурору”, в якій було відображено об’єктивну картину цієї історії.
Після різко критичного виступу “Правди” секретаріат ЦК Компартії України мусив відмінити рішення бюро Луцького міськкому партії щодо слідчих, прокурорів та голови обласного суду і зобов’язав бюро обкому партії притягнути до відповідальності осіб, які готували і приймали це рішення. За грубі помилки в доборі і розстановці кадрів, невимогливість і лібералізм до посадових осіб, які зловживають службовим становищем, В. І. Жибров був звільнений від обов’язків другого секретаря обкому. Першого секретаря Луцького міськкому М. Т. Косенка та заввідділом обкому А. М. Войцехівського було звільнено з посад та оголошено їм суворі догани із занесенням до облікових карток. До партійної відповідальності притягнули ще ряд партійних працівників.
Втім, це далеко не єдиний приклад успішної боротьби прокурора області з хабарниками і їх покровителями у високих кріслах. Так, у грудні 1983 року за ініціативою прокурора м. Нововолинська Є. П. Шамринського було порушено кримінальну справу за фактами одержання хабарів, незаконного виділення квартир і автомобілів, спекуляції автомобілями керівниками шахт Нововолинська і Червонограда та виробничого об’єднання “Укрзахідвугілля”. Прокурор області Микола Найденко для розслідування цієї справи створив слідчо-оперативну групу, сам брав участь у проведенні очних ставок, інших слідчих дій. Були встановлені численні епізоди виділення автомобілів ГАЗ-24 “Волга” за хабарі та продаж їх за спекулятивними цінами. Злочинці одержали 33690 карбованців хабарів за незаконне виділення автомашин, 16 тисяч карбованців — за квартирні махінації. Загальна сума незаконних спекулятивних доходів становила понад 51 тисячу карбованців. До кримінальної відповідальності вдалося притягнути 21 посадову особу об’єднання “Укрзахідвугілля”, які були засуджені до тривалих термінів позбавлення волі. Під час досудового слідства були накладені арешти на грошові вклади, майно обвинувачених на суму понад 200 тисяч карбованців, конфісковані судом в дохід держави.
Принциповий і послідовний у своїх діях прокурор області направив у партійні органи інформаційні записки, на підставі яких було виключено з партії і знято з посади першого секретаря Нововолинського міськкому партії М. Ф. Доманського, всіх без винятку секретарів та завідуючих відділами міськкому партії, а також голову міськвиконкому, його заступників, завідуючих відділами міськвиконкому. Було притягнуто до партійної відповідальності і знято з посади голову облвиконкому Б. М. Свенцицького.
У 1985 році прокуратура області порушила кримінальну справу за фактами крадіжок в особливо великих розмірах і хабарництва на підприємстві побутових послуг “Волинянка”. Розслідування виявило злочинну діяльність групи, в яку входили посадові особи і працівники фірми “Волинянка”, Луцького шовкового комбінату та Нікопольської ниткової фабрики. Слідством доведено, що загальна сума викраденого становила понад 146 тисяч карбованців. Крім того, злочинцями було отримано майже 13 тисяч карбованців хабарів. Щоб відшкодувати збитки, на майно обвинувачених наклали арешт на суму понад 111 тисяч карбованців. Винні посадові особи згаданих підприємств були засуджені до тривалих строків позбавлення волі, майно конфіскували в дохід держави.
Здавалося б, принципова і безкомпромісна позиція прокурора області мала б знайти підтримку керівників радянських і партійних органів. Однак, навпаки, з їхнього боку непоступливий Микола Найденко відчував тиск, спроби помститися. Другий конституційний термін на посаді прокурора області у нього закінчувався у вересні 1986 року. Звичайно, Волинський обком КПУ не рекомендував Миколу Найденка на третій термін. У такій ситуації Микола Миколайович розумів, що прокурором області він уже не працюватиме і до цього був готовий.
Несподівано, у другій половині вересня 1986 року Миколу Найденка викликав до себе Генеральний прокурор СРСР А. М. Рекунков. Яка між ними відбулась розмова — не відомо. Але Микола Миколайович повернувся з Генеральної прокуратури з наказом, яким його було призначено прокурором області на наступний, третій конституційний строк повноважень. У 1986 році М. М. Найденко був нагороджений знаком “Почесний працівник прокуратури”, а згодом йому було присвоєно чин Державного радника юстиції другого класу. Прокурором області Микола Найденко працював до 30 жовтня 1989 року, аж до виходу на пенсію. Для працівників прокуратури області він є прикладом громадянської мужності, професіоналізму, принциповості.