Поки громадськість проводить “круглі столи”, обговорює питання його дієвого захисту, діловито дзижчать бензопили, з настанням сутінок одна за одною пролітають вантажівки, вщерть наповнені сосновими, а то й дубовими колодами...
Ярослав ГАВРИЛЮК
Шумить волинський ліс, гірко зітхає... Поки громадськість проводить “круглі столи”, обговорює питання його дієвого захисту, тут діловито дзижчать бензопили, з настанням сутінок одна за одною пролітають вантажівки, вщерть наповнені сосновими, а то й дубовими колодами. Саме вночі у селах на повну потужність починають працювати приватні пилорами. На Захід тягнуться лісовози і вагони з елітним кругляком, буквально за безцінь задовольняючи потребу закордонних підприємств у високоякісній деревині. Найбільших збитків зазнають камінь-каширські ліси, території яких поступово перетворюються на безлісні площі — толоки, а там недалеко і до безводної пустелі, оскільки грунтова вода, яку утримував ліс, значно знижується. Душа болить писати про те, як по-варварськи вирубуються зелені легені Волині. Як не прикро, іноді над лісом заносять злочинну сокиру самі лісівники.
СВАВІЛЛЯ У “НІЧИЙНОМУ ЛІСІ” На початку дев’яностих років до матеріалів лісовпорядкування у Камінь-Каширському районі “забули” віднести небагато-немало — 18,6 гектара лісу. Як так трапилось, достеменно не відомо. Чи то спеціалістів, які проводили тут чергову таксацію, настільки добре пригощали, що вони заплуталися, чи то була якась заздалегідь спланована операція. А, можливо, комусь було просто з руки приховати площу, аби згодом вигідно, а головне — безпроблемно реалізувати лісоматеріал. Переступаючи через численні пеньки, я нарешті опинився у “нічийному” лісі. Він знаходиться в урочищі “Майдан”, це поміж Карпилівським лісництвом Камінь-Каширського держлісгоспу та місцевим спеціалізованим лісогосподарським підприємством. Сюди також роблять свої набіги крадії деревини. Але жодне із тутешніх господарств на так звану нейтральну територію не зазіхало, аж поки державний лісгосп не очолив 26-річний Роман Колісник, який до того працював лісничим у Володимирі-Волинському. Відчуваючи надійні тили та міцну “спину”, Роман Богданович “показав” своїм колегам-сусідам, як треба проводити “зачистку” лісової території. Для замилювання сторонніх очей державний лісгосп на законних підставах здійснював рубку власних площ. Ніхто із працівників спеціалізованого лісогосподарського підприємства й не думав, що сусіди раптом перейдуть на нейтральну зону. Інженери лісової охорони Володимир Дмитрук, Петро Прач, Володимир Кіпень, помічник лісничого Сошичненського лісництва Ростислав Кузьмич та старший майстер лісу Григорій Меліхов того дня у кварталі № 45 відводили ділянки під суцільну рубку, як почули гуркіт і звук бензопил. Дмитрук та Меліхов відразу побігли на шум. Між кварталом № 45 та кварталом № 37, що належить держлісгоспу, знаходився завантажений колодами КамАЗ. Тут же працювала бригада робітників Карпилівського лісництва. Позаду КамАЗа побачили трактор з причепом та вантажівку держлісгоспу. За якихось 50—60 метрів від них завантажувався осикою ЗІЛ-130 підприємця Степана Суща — жителя села Карасин Камінь-Каширського району. Лісівники кажуть, що ніби він викупив тут ділянку лісу. — Хто вам, хлопці, дав право тут рубати ліс?— поцікавився Дмитрук. — Директор дозволив,— мовив хтось із робітників. Бригада чисельністю 28 чоловік у повному складі відмовилася надавати лісовій охороні будь-які пояснення. Тоді Володимир Кіпень і Ростислав Кузьмич поїхали до контори Карпилівського лісництва, аби з’ясувати у лісничого Олександра Грицая, чому його люди безсоромно, нехтуючи законом, нищать ліс. По дорозі вони зустріли той самий КамАЗ із причепом. Тут же був Грицай та майстер лісу П. Заєць. — Чому проводите незаконну рубку?— прямо запитали у Грицая природоохоронці спецлісгоспу. — Ми там хоч трохи прибираємо верхи, а ви взагалі нічого не робите, так що до нас не майте ніяких претензій,— безапеляційно відповів він. За вказівкою головного лісничого спецлісгоспу Олексія Данилевича, на пеньках у нейтральній зоні було відбито спеціальні клейма. Комісія з числа працівників лісової охорони провела бусольну зйомку території та інші заміри. За фактом рубки на необлікованій площі склали відповідний акт. Як свідчать документи, тут було зрубано (за тиждень) 254 сосни, 189 вільх, 96 беріз, 95 осик, 5 грабів, 4 дуби та 9 ялин, загалом — 652 дерева “безпритульного” лісу, це — близько 300 кубометрів деревини. На 18,6 гектарах залишилося рідколісся та молоднячок. Спеціалісти стверджують, що вся ділова деревина звідси (зрозуміло, без документів) потрапила на приватні пилорами сіл Карпилівка та Стобихівка. Як не дивно, але з винних осіб волосина з голови не впала. Де зараз знаходяться матеріали цієї справи, достеменно не відомо. Ні державне управління екології та природних ресурсів в області, ані обласна природоохоронна прокуратура на цей акт вандалізму так і не відреагували, хоч пройшло уже більше півроку. Якщо підрахувати суму заподіяної шкоди, то виходить досить кругленька сума — 150—200 тисяч гривень. Цілком достатньо, щоб порушити кримінальну справу. Але якісь приховані пружини сковують прокурорську активність. Більше того, органи, які повинні стояти на захисті природи, починають дорікати спецлісгоспу в тому, що саме його працівники виявили й доповіли “по інстанції” про незаконну рубку. — Якщо так, тоді забирайте цей ліс собі і наводьте там порядок,— безсоромно мовив директору Камінь-Каширського спецлісгоспу Івану Вовку один із лісових начальників. Побувавши у “нейтральній зоні” та навкруг неї, не можна не звернути увагу на той розгардіяш, що тут твориться. Після рубки головного користування, як вимагають норми лісовпорядкування, повинна проводитися очистка ділянок від порубочних рештків, грунт мають підготувати під нові культури. У кварталі № 37 державного лісгоспу цього не видно. Ділянки не очищаються. Непридатні для товарної продукції берези, інший тонкомір та сухостій так і залишаються на площах. І це у Карпилівському лісництві набирає масового характеру. КОМУ Ж ВИГІДНА МОНОПОЛІЯ? Слухав я начальника новоствореного обласного державного управління лісового господарства Богдана Колісника на недавньому прес-клубі у редакції “Волині”, як він ставив питання про те, що у лісів повинен бути один господар, — і мене брали сумніви. Чому шановний Богдан Іванович так палко хоче стати єдиним господарем усіх лісів області? Чи не тому, щоб усунути конкурентів, а разом з ними й “зайві” очі? — Коли Богдан Колісник каже про одного господаря у волинському лісі, то, очевидно, він має на увазі себе і свою родину,— вважає директор Камінь-Каширського спецлісгоспу, депутат обласної ради Іван Вовк. — У системі держлісгоспу своя переробна промисловість, лісова охорона, вони самі собі визначають, який ліс рубати, і потім себе ж контролюють. Який це буває “контроль”, можна судити з урочища “Майдан”, де незаконно вирізано велику ділянку добротного лісу. Саме за Колісника ліс почали експортувати за кордон кругляком, хоч це забороняється робити. До речі, Камінь-Каширським держлісгоспом, на території якого майже немає дуба, минулого року експортовано до Польщі 329 кубометрів пиловника дубового. Це у цивілізованих країнах Заходу дуб давно вважається “священним деревом”, категорично заборонено вирубувати не тільки дубові ліси, а й окремі дерева. До лісових волинських начальників європейська цивілізація ще не дійшла. Виходить до того ж так, що забрав увесь ліс до власних рук — і тоді уже можна встановлювати на власний розсуд ціни. У Європі зараз встановилась практично одна закупівельна ціна на європіддони. Але якщо спецлісгосп продає за Буг один кубометр тих палетів за 70 євро, то державний лісгосп — лише за 57 євро. Чому державники працюють собі на збиток? Чи, може, різниця у 13 євро “осідає” у чиїхось гаманцях? До того ж, державні тендери на експортні поставки деревини на Волині чомусь не проводяться. Для підприємців не є секретом, що до так званої “золотої жили” допускаються лише “свої” приватні структури.
