“РУМ’ЯНІ ЩІЧКИ” З ГІРНИКІВ

Як мешканцям села Гірники Ратнівського району вдалося зберегти свій плодоконсервний завод.

Петро ГОРЩАРУК

Завод в останні роки радянської доби власним коштом збудував місцевий радгосп “Ратнівський”. Потужне прибуткове господарство мало тоді змогу обзавестися власною переробною базою. Підприємство отримувало від радгоспу і сусідніх господарств сільгоспсировину без попередньої оплати і розраховувалось з, так би мовити, кредиторами-постачальниками вже після реалізації продукції, якої сільський завод щороку виготовляв близько трьох тисяч умовних банок. У простому поліському селі з конвеєра виробничих ліній сходили консерви овочевих і фруктових салатів, фруктово-ягідних компотів, повидла, джемів, майонезу, соків, а також 50 найменувань фруктових і овочевих пюре для дитячого харчування. Виготовляли тут також м’ясні консерви, молоко згущене, оцет і навіть випускали мінеральну столову воду “Гірниківська”, оскільки мали власну свердловину. Не було проблем із збутом продукції — товар гірниківських виробничників знаходив свого покупця в різних куточках колишнього Союзу.
Але ця ідилія тривала недовго, бо розпочалися реформи, які паралізували, розорили, а то й знищили до тла чимало господарств. Підкоряючись авантюрним агроуказам Кучми, селяни реорганізували свій радгосп у СВК “Гірниківський”, але це нічого не дало. Кооператив, сусідні господарства не могли забезпечити завод дешевою сировиною, а підприємство, втративши ринки збуту, залишилось без обігових коштів. Виробничники не мали чим розрахуватись за енергоносії, виплатити зарплату, розрахуватися з податківцями, обросли боргами. Підприємство зупинилось, у селі запанувало безробіття і безгрошів’я... Нічні злодії почали розтягувати заводське обладнання. Селяни досить швидко збагнули, що в злодійській державі самотужки дати лад суспільній господарці їм не під силу. Тоді й постало питання про пошуки інвестора-господаря.
Не просто було довірливим селянам розпізнати, хто з претендентів-інвесторів справді надійним господарем виявиться. Дехто запевняв, що завод не має перспектив. Що доцільніше використати його приміщення для складів, перевалочної бази, бо ж село знаходиться неподалік митного переходу “Доманове”. У селян вистачило мудрості не погодитися на ці “стратегічні” оманливі пропозиції.
У Ратнівському районі раніше вже купились на “солодкі бублики” зайд-пройдисвітів, котрі пустили прахом гордість регіону — льонозавод. Одне слово, люд тут навчений, реформами битий-товчений. На своїх зборах селяни зійшлися на кандидатурі добре знаного місцевого бізнесмена Володимира Сарапіна, який поклявся селянам і виробництво заводу відродити, і потужності його наростити, і робочі місця зберегти. І слова свого дотримує. Завод тепер — самостійне підприємство, яке має назву ТзОВ “Чарівна скарбниця”.
У січні 2003 року підприємство отримало своє “друге життя” і протягом року розпрощались з нажитими в обіймах СВК боргами. З чого починали? Звичайно, з опори на селян. Заводчани взяли в оренду земельні паї гірниківців, сад. Посадили плантації чорноплідної горобини, шипшини, полуниці. Вирощують різноманітну городину, тобто мають сільгоспсировину власного виробництва, що дає можливість суттєво знизити вартість консервованої продукції.
Свою головну діяльність “Чарівна скарбниця” зосереджує на виробництві дитячого харчування під торговою маркою “Рум’яні щічки”, асортимент якого вже наздогнав “меню” радянських часів і продовжує зростати. Нинішнього року на прилавках з’явиться продукція для дієтичного й профілактично-лікувального харчування дітей, пюре овочеве та овочево-фруктове з добавкою вітамінів, пюре фруктове з вершками та сиром й інші. Всього заплановано випустити 1643 туби продукції для дітей. Передбачається також випуск м’яса птиці у власному соку, овочевих маринадів, соусів томатних, молока згущеного, борщових заправ, овочевих салатів, повидла яблучного. Реалізовується продукція ТзОВ “Чарівна скарбниця” в усій Україні. Є пропозиції на закупівлю дитячого харчування з боку Республіки Білорусь, Молдови, Росії.
Виробничий директор підприємства Тетяна Коцюба, яка чимало років пропрацювала на заводі головним технологом, поділилась своїми намірами відродити на підприємстві випуск компотів з чорниць, ожини, лохин, малини, калини. А ще — напої з лісових трав, якими дуже багате Полісся.
Завідуюча лабораторією Наталія Терещук пригостила мене духмяним айвовим соком. Давно забутий смак вітчизняного напою на якусь мить переніс у далекі 80-і роки, коли легко і доступно за 10—12 копійок можна було корисним соком вгамувати спрагу в першому-ліпшому магазині. Тепер багато продукції завозиться з-за кордону в суперупаковці, але сумнівної якості. А ми ж можемо виробляти натуральну продукцію відмінних поживних кондицій. Отож, “Чарівна скарбниця” робить спроби потіснити зарубіжних фірмачів на вітчизняному ринку дитячого харчування, хоча це дуже нелегко.
Майстер овочевого цеху Лідія Назарук показувала виробничі апартаменти, хвалилась, що обладнання готове працювати на повну потужність, а це дасть можливість цього року в п’ять разів збільшити обсяги виробництва. Ратнівський район щороку вирощує близько 900 тонн моркви. Підприємство має намір частину цієї моркви переробляти. Зараз тут триває технічне переобладнання виробництва, зокрема, вводиться в дію нова лінія, вартість якої 100 тисяч євро, котра дасть змогу на перших порах переробляти 20 тисяч тонн моркви. Це вже буде, за словами начальника районного управління сільського господарства і продовольства Сергія Левківського, абсолютно конкурентоздатна продукція.
Генеральний директор ТзОВ “Чарівна скарбниця” Володимир Сарапін каже, що за оренду землі справно розраховується з селянами натуроплатою — зерном. Він переконаний, що на підприємстві є всі можливості виробляти більше продукції, але потрібно , щоб у реалізації вітчизняної продукції була зацікавлена держава. Мала б бути налагоджена і оптова торгівля, бо виробничники постійно страждають через нестачу грошей в обігу, чекають-не дочекаються, коли ж то кошти надійдуть від реалізації товару. А ще вибивають з колії здирницькі нормативи всіляких служб. Скажімо, щоб отримати сертифікат якості партії продукції, треба заплатити аж три тисячі гривень. Це ж у свою чергу позначається на вартості товару, а в кінцевому результаті страждають покупці і їх маленькі діти.