ЛІС НАМ ДАНИЙ НЕ ДЛЯ ГЕНДЛЯРСТВА

Ярослав ГАВРИЛЮК

СОЦІАЛІСТИЧНУ СИСТЕМУ ВМОНТУВАЛИ У РИНОК
Недоліків та прорахунків у веденні і організації лісового господарства чимало. Лісове господарство і досі існує у рамках старої соціалістичної системи господарювання, яка найбільш потворно вмонтувалась у ринкове оточення. Тут складається ряд особливостей, які роблять цю галузь дуже привабливою для зловживань та порушень. Неефективна, непрозора організація лісових відносин не сприяє ані підвищенню продуктивності лісів, ані динамічному розвитку галузі.
Є квартали, які належать держлісгоспам, де на одному гектарі, за матеріалами лісовпорядкування, має бути 200 кубометрів деревини. Після самовільних рубок сьогодні тут залишається всього-на-всього 10-15 кубометрів. Щоб приховати сліди масового розкрадання лісів, державні лісгоспи відводять суцільні площі під санітарну рубку, виписують лісорубні квитки і ті ж лісокради уже на законних підставах дорізають ліс. Маючи своїх лісопатологів, державній установі нескладно визначити для санітарної рубки “хворі” дерева.
Богдан Колісник заявляє про амбітні плани щодо переозброєння своїх підприємств новим обладнанням. У той же час Камінь-Каширському держлісгоспу за один мільйон гривень купується литовська технологічна лінія випуску 60-х років минулого століття, яка уже давним-давно відпрацювала свій ресурс.
Є два шляхи вирішення проблеми. Перший – удосконалення існуючої системи за прикладом перетворень, що здійснює Росія, яка відокремила лісове господарство від лісової промисловості. Це дало змогу розмежувати функції оцінки деревини на пні та здійснення рубок головного користування. Другий шлях – побудова нової системи лісових відносин за досвідом Польщі, де господарство ведеться комплексно. Воно включає лісогосподарську та лісопромислову діяльність на основі принципів невичерпності лісових ресурсів, самоокупності галузі та платності користування землями лісового фонду.
Міжвідомча аналітично-консультативна рада під керівництвом академіка Ігоря Юхновського за дорученням Президента України провела торік грунтовне обговорення стратегічних питань розвитку лісового господарства з залученням широкого кола спеціалістів, науковців, практиків та представників громадськості. Розповсюджені комісією матеріали отримали надзвичайно широкий резонанс. Надійшла велика кількість пропозицій. З основного питання, що виносилось на обговорення стосовно вибору шляхів реформування галузі думки респондентів розділились, проте більшість підтримала “польський” шлях розвитку.
На думку академіка Юхновського, у стратегічному плані теж привабливіший курс реформування, яким іде Польща, оскільки тут спостерігається системний підхід до розв’язання проблем. Крім того, окремі лісогосподарські підприємства України уже фактично працюють за принципом “збирання врожаю”, хоча й досі лісове господарство залишається збитковим для Української держави. До позитивних сторін польської системи зараховують самоврядність та самоокупність, де немає підгрунтя для зловживань із заниженням оцінки деревини на пні та перекручування звітності стосовно рубок догляду та санітарних рубок.
Польська система заохочує до здійснення ефективного господарювання. Необхідність сплати умовно фіксованого (за площею лісу) податку спонукає поляків до підвищення продуктивності насаджень, що покращує екологічні властивості лісу, при цьому забезпечується жорсткий нагляд з боку Міністерства екології та місцевої влади за станом лісів. Особлива увага у Польщі надається статусу лісової охорони. У нас варто було б запровадити зазначену модель реформування лісових відносин, оскільки це питання є на сьогоднішній день надзвичайно важливим.
КОЛИ ЗА ДЕРЕВАМИ ЛІСУ НЕ ВИДНО
Жителів поліської глибинки “високі матерії” з приводу того, якими шляхами розвитку йти вітчизняній лісовій галузі, практично не цікавлять. Вони думають про те, як вижити, де заробити копійку, знайти дрова, аби взимку натопити грубку. На сьогодні 60 відсотків населених пунктів Камінь-Каширського району є негазифікованими. Якщо підрахувати кількість усіх дворів, то на рік для опалення селянам потрібно не менше 40 тисяч кубометрів деревини. Державний лісгосп торік продав людям 6 тисяч кубометрів лісу на дрова, спецлісгосп – 13 тисяч “кубів”, причому за дешевшими цінами. І це тоді, як держлісгосп вдвічі більше за спеціалізоване господарство заготовляє деревини. Очевидно, державникам невигідно відпускати для селян дрова.
Селяни за дровами до Ковеля чи Луцька не поїдуть. Решту лісу вони просто викрадають. Такі ось реалії життя на Поліссі. Приватні пилорамники вчать своїх односельчан знаходити у законодавстві різного роду “шпаринки”, аби уникнути відповідальності. Люди йдуть у ліс із сокирою, рубають дерево і повертаються назад. Наступного разу вони їдуть підводою, уже без сокири, і забирають дерево. Лісовій охороні пояснюють, що деревину знайшли: “Хтось зрубав, то навіщо ж пропадати добру. У чому моя тут вина?!”. Лісокраду головне – довезти дерево до пилорами. Скинув його біля тартачка й ліс уже – поза обліком. Якщо ж чоловіка зловили, і справа дійшла до суду, то судді,як правило, відпускають дядька з миром, наказавши лісівникам повернути йому “нічийну” деревину.
За надмірні перевірки й несподівані рейди лісової охорони селяни, буває, вдаються до жорстокої помсти – підпалюють ліс, з якого вони живуть. Влітку досить кинути в суху траву недопалок, аби загорівся весь масив. Дорогою до села Радошинка Камінь-Каширського району я дивлюся на чорний, випалений ліс. Зрештою це й не ліс, а страшне пустельне згарище. Нерідко підпалюють ліс й жителі села Карасин.
На сьогодні у Камінь-Каширському районі існує понад 100 приватних пилорам, з них – 80 відсотків(!!!), за словами природоохоронців, працюють нелегально. У селі Стобихівка – 25 пилорам. На території лише двох сільських рад функціонує понад 30 тартачків. І хоча усі вони, як правило, зареєстровані підприємцями, необхідних документів на них немає. Незважаючи на відсутність відповідних дозволів, на пилорамах ріжуть ліс вдень і вночі. Кажуть, що на Волині – не менше півтисячі пилорам. Більшість робітників тут працює незаконно. Люди отримують платню у “конвертах” та ще й числяться, як не дивно, на біржі праці. Від такого дикого “капіталізму” страждає насамперед бюджет держави, як зрештою й казна місцевої громади. А держава тим часом підтримує підприємців на селі, надає так звані “підйомні” для того, аби розпочати бізнес. Спритні ділки на ці кошти відкривають пилорами.