Ім’я Геннадія Кожевникова невіддільне від буремних подій дев’яностих років. З цього, власне, і розпочалася наша розмова...
Іван КАПІТУЛА
Геннадій Геннадійович Кожевников починав трудовий шлях робітником Луцького харчоторгу, а нині є начальником обласного управління у справах захисту прав споживачів. З 1989 року, будучи членом Української Гельсінської спілки і Народного руху України, активно включився у боротьбу проти комуно-імперської системи. Тривалий час професійно займався політичною діяльністю на посаді голови обласної організації Української республіканської партії, яку очолює й нині. Ім’я Геннадія Кожевникова невіддільне від буремних подій дев’яностих років. З цього, власне, і розпочалася наша розмова.
-Пане Геннадію, в області вас знають як активного борця за створення незалежної Української держави. Чому, на вашу думку, Україна не пішла шляхом, скажімо, країн Прибалтики? Що у ході цих визвольних змагань було зроблено не так, як треба було? — Наші лідери (насамперед Руху та громадських об’єднань) були тісно пов’язані з Компартією. Гельсінська спілка, до якої я входив, поставила вимогу, щоб партноменклатура залишила владні кабінети. Але частина лідерів Руху вважала, що досвід комуністів у розбудові України теж знадобиться. Ось і вийшло, що компартійна номенклатура як була, так і залишилася у нас на насиджених кріслах. У першому ж уряді Естонії, наприклад, наймолодшому міністрові було 27 років, найстаршому — 33. Як їх Росія не блокувала, але шокову терапію провели за п’ять років. Вчорашнім комуністам, на відміну від українських, естонці заборонили займати державні посади. А в нас відбулась змичка державних структур із капіталом. До того ж не треба забувати, що у Прибалтиці чи в сусідній Польщі комуністи навіть за совєтів вважали себе націоналістами, патріотами своєї території. Українські ж комуністи були інтернаціоналістами, патріотами СРСР. Цей менталітет зберігся й досі. — Був час, коли Кожевников, улюбленець луцьких майданів, той, хто вміло піднімав народ на барикади, раптом принишк. У народі відразу ж заговорили, мовляв, дали Кожевникову посаду, то вже йому більше нема за що боротися... — Активною політикою я й справді деякий час не займався. Адже дуже багато часу забирає робота в управлінні, де відстоюю в основному інтереси бідних людей, захищаю їх права як споживачів. І скажу відверто: частенько звалюються такі навантаження, що на мітингу бувало легше. На площі назвав винних — і все. А тут мусиш думати, як ту чи іншу проблему вирішити. — До речі, пане Геннадію, як вам, грізному опозиціонеру, вдалось стати начальником управління. Кажуть, це Борис Климчук купив вас цією посадою... — Нічого подібного. Климчук мене не призначав. Управління не є структурою облдержадміністрації. Воно безпосередньо підпорядковане Києву. Але він якось у мене запитав: “Чи не маєте бажання довести свою принциповість не на словах, а на ділі?”. А таке бажання я мав. Тому й погодився. — І все ж, як вам, представнику опозиційної партії, вдалось утриматися на займаній посаді? І тим більше, що була пряма вказівка Кучми очистити владу від “чужих”... — Борис Климчук мої опозиційні “витівки” довго терпів, аж поки терпець не увірвався. Але добитися мого звільнення йому не вдалося. Щодо його наступника Анатолія Француза, то мої стосунки з ним зводились лише до кількох зустрічей, на яких побіжно йшла мова про роботу управління. “Вибух” викликав мій виступ на одному з мітингів у Луцьку. Тоді мене викликали на “килим”, вимагали написати заяву на звільнення з роботи. Проте я категорично не погодився, бо присягав на вірність народу, а не посадовцям. — А які стосунки у вас склались з новопризначеним головою облдержадміністрації Володимиром Бондаром? — Стосунки у нас ділові. Але вислів про несумісність перебування на державній посаді з політичною діяльністю від нього я вже почув. За посаду я не переживаю. Аби були голова і руки, а робота знайдеться. Зізнаюсь: хотів би ще проявити себе в керівній ланці облдержадміністрації. І переконаний — моя присутність там була б на користь справі. — Була інформація про те, що УРП “Собор” розчарована своїм становищем за підсумками помаранчевої революції, під час якої вона, як один із засновників коаліції “Сила народу”, несла чималу ношу. Чи це так? — Усі кадрові пропозиції партії на рівні центральної влади (окрім рекомендації призначити прем’єр-міністром України Юлію Тимошенко) було зігноровано. І під час кадрових призначень у другій ланці у більшості випадків про нас нібито “забувають”. На прохання голови облдержадміністрації Володимира Бондара ми подали список кандидатур на посаду голів райдержадміністрацій, зокрема, у Шацькому, Іваничівському, Володимир-Волинському і Ковельському районах, та на посади заступників голів райдержадміністрацій, начальників управлінь. На превеликий жаль, наші пропозиції в більшості випадків не враховано. Тим часом про якусь прозорість у кадрових призначеннях говорити не доводиться. Спрацьовують особисті зв’язки, протекція. Стара влада, оговтавшись, активно пристосовується, пересідає з одних керівних крісел на інші. Цьому, безперечно, треба протистояти. Ми публічно будемо вказувати на невірні кроки нової влади, як це передбачає демократія. Тобто здійснюватимемо функцію суспільного контролю. Адже безконтрольність робить владу безвідповідальною. — Незабаром вибори. Чи не зникло у вас бажання стати народним депутатом України? — Боюсь, що тепер це нереально. Потрапити у парламент за партійними списками — це тільки мрія. Простим смертним політикам туди зась. Я, якщо чесно, дещо розчарувався у виборах. Я не раз казав Харченкові, Банаді, Максимовичу, Бондару: “Давайте, хлопці, домовимося, щоб у нас були одні, узгоджені кандидати до Верховної Ради, обласної, міської і на мерів міст”. І ніби все узгоджували. Але приходили вибори, і обіцянок не дотримувалися. — Пане Геннадію, нині модно говорити про люстрацію. Як ви до неї ставитесь? — Навряд чи ця нова влада зможе провести люстрацію осіб, які були причетні до зловживань владою за Президента Кучми, а тепер знаходяться у таборі переможця. Люстрація нам потрібна, як повітря. Потрібні зміни, які б упроваджували нові люди — чесні, порядні, справжні професіонали. А головне — патріоти України. На останньому з’їзді нашої партії ідея люстрації була підтримана майже одноголосно. Тепер ми намагаємося її втілити у життя через пікети, мітинги. Активісти УРП “Собор” і молодіжної організації “Молодий “Собор” недавно пікетували обласну прокуратуру за незаконні дії та зловживання службовим становищем і вимагали відставки прокурора області, його заступників та прокурора міста Луцька. Пізніше, уже на мітингу, прийняли звернення у зв’язку з цим до Генерального прокурора України. І сподіваємося на принципову реакцію. Але я проти такої люстрації, яку намагались застосувати деякі представники КУНу щодо газети “Волинь”. Її пікетування, на мою думку, це — фарс, інспірований депутатом обласної ради Віталієм Мельником. Я переконаний, що справжні українські націоналісти ніколи не пов’язували б себе з цією акцією.
