Ця виставка вражає й приголомшує, хоч на ній нема жодного оригінального експонату — лише фотокопії. Але які! Фотокопії документів та архівних матеріалів, котрі донедавна були суворо засекречені...
В обласному краєзнавчому музеї відкрилася виставка “Забуттю не підлягає — хроніка комуністичної інквізиції в Україні 1917—1991” Ця виставка вражає й приголомшує, хоч на ній нема жодного оригінального експонату — лише фотокопії. Але які! Фотокопії документів та архівних матеріалів, котрі донедавна були суворо засекречені. Адже всі злочини комуністичного тоталітаризму творилися в умовах жорсткої секретності і тому окремі факти, які ставали відомі окремим людям, часто сприймалися як прикрі випадковості, спорадичні явища, “перегини” на місцях. І лише небагатьом вдавалося простежити за ними систему. Диявольську систему жорстокого тоталітаризму, від якого українці постраждали чи не найбільше. Плакатний варіант експозиції “Забуттю не підлягає — хроніка комуністичних інквізицій” створений зусиллям і коштом Київської міської організації Всеукраїнського товариства “Меморіал” та організаціями української діаспори Америки і Канади до 70-ої річниці голодомору, на вшанування жертв цієї трагедії в Україні. Ідея виставки, інженерна розробка її музейних стендів та організація оформлення належить голові “Меморіалу” Роману Круцику. Концепція експозиції, підготовка текстів, добір документів та ілюстративних матеріалів здійснені доктором історичних наук, професором, головою наукової ради товариства “Меморіал” Юрієм Шаповалом. Усі матеріали виставки згруповані у дванадцять розділів, серед яких: “Система концентраційних таборів СРСР”, “Більшовицький переворот і початок терору. 1917—1920 р.р.”, “Ціна індустріалізації та насильницька колективізація. 1924—1931 р.р.”, “Український голокост 1932—1933 р.р.”, “Змова двох диктатур та її наслідки. 1939—1941 р.р.”, “Третій удар голодом 1946—1947 р.р.”, “Морозна відлига 1953—1964 р.р.” та інші. Найпершим і найпереконливішим експонатом є карта. На ній — майже всі “Лагерные управления” концтаборів, яких у СРСР налічувалося аж 230. До кожного управління входило від 5 до 20 концтаборів. Дізнаємося про вражаючі факти: існували табори, які за кількістю в’язнів дорівнювали населенню сучасних обласних центрів України (250, 268 тисяч в’язнів!). За окремими даними, кількість в’язнів ГУЛАГу значно перевищувала чисельність Червоної армії. Значну їх частину становили українці. Показовим є документ під грифом “Сов. секретно”, у якому комісія МВД СРСР, яка працювала в Річному концтаборі Воркути, після придушення там повстання, розподілила в’язнів за політичними ознаками: “Националисты: украинские — 10495, белорусские — 160, грузинские — 16, армянские — 27, азербайджанские — 5, эстонские — 1521, латвийские — 1075, литовские — 2935, молдавские — 4, еврейские — 55” і т. п. Ще більш моторошні документи, які розповідають про голодомор, хоч свого часу їх методично знищували. У держархіві Вінницької області дивом збереглася “Книга записів актів громадського стану на 1933 р.” Сосонської сільради Вінницького району, яка свідчить про масове людоїдство. Розум відмовляється вірити прочитаному, але на відкритті виставки виступив живий свідок тих подій, директор Торчинського народного краєзнавчого музею Григорій Гуртовий. У 1933-ому він був першокласником у великому козацькому селі на Запоріжжі, з усього класу вижив один-єдиний. Втім, нема сенсу переповідати зміст виставки. Хотілося б, щоб її відвідало якомога більше молоді й тих наших земляків, хто ностальгійно згадує радянське благополуччя із дешевою ковбасою у нескінченних чергах і спецпайками для вибраних. Зрештою, все, що сталося з Україною в кривавому ХХ столітті, — наслідок її бездержавності внаслідок невдалої спроби створити власну державу на початку століття. І якою б тяжкою не була наша історія, мусимо її пам’ятати заради майбутнього. Про це говорили, відкриваючи виставку, заступник голови облдержадміністрації Юрій Казмірук, директор краєзнавчого музею Анатолій Силюк, заступник декана історичного факультету ВДУ ім. Лесі Українки Анатолій Шваб, краєзнавець Микола Куделя, голова обласного Товариства краєзнавців Геннадій Бондаренко, директор обласного музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка Богдан Береза. І над усіма жертвами тоталітарного режиму гірко плакала скрипка в руках заслуженого діяча мистецтв України Товія Рівеця. Валентина ШТИНЬКО.
