Поки у Києві та Львові говорять, в Луцьку – зробили

Його відкриття високо оцінив інтелектуальний сайт Збруч.

Ось що написали його автори:

«Те, що сталося на день Української Незалежності у Луцьку – подія не тільки для мистецької спільноти України, і не тільки загалом для її культури. Вона ширша, глибша, масштабніша: в одному з ревіталізованих промислових зон Луцька з’явився приватний музей  сучасного українського мистецтва. Показово, що ініціатива його появи належить не митцеві чи культуртрегеру, але місцевому підприємцю Віктору Корсаку, що самотужки знайшов шлях до розуміння сучасного мистецтва та його ефективної промоції. 

Ідея створити музей сучасного мистецтва – зовсім не плід гонору успішного бізнесмена. Бо Віктор Корсак робить те, що треба зробити.

Ідея створити музей сучасного мистецтва – зовсім не плід гонору успішного бізнесмена. Бо Віктор Корсак робить те, що треба зробити. Отже, поки у Києві та Львові все ще (від початку ’90-х) тільки говорять про необхідність музею, він його зробив.

 Тут на експозиції не побачиш багатьох «заслужених» чи «народних», немає хрестоматійних канонів стилю, бо визначальними є категорії зовсім іншого порядку: 1960-1970-ті роки представлені нонконформістами Львова, Луцька та Ужгорода; 1980-ті – творчістю осередків альтернативної культури Києва, Одеси та Львова; 1990-2000-ні – добірними мистецькими пошуками посттоталітарної доби зі всієї України. З актуального мистецтва – лиш те «найсвіжіше», що торкає нерв часу. Майже всі види сучасних медіа знайшли тут своє місце: відео-інсталяція, перформенс, акціоністська дія та ленд-арт.

Зробити експозицію запросили київського живописця та фахівця з сучасних візуальних практик  Павла Бевзу. Так експозиція мала шанси зазвучати як синтетичний, але цільний мистецький твір. Для реалій постсовєтського культурного простору це дивно, але: Музей Корсаків не зробив жодної тактичної помилки, котрі трапляються навіть у визначних музеях:

– експозиція має чітку і прозору структуру, що опирається на розкриття знакових явищ,

– в експозиційному просторі немає стилістичних та інших візуальних суперечностей,

– на диво «достатньо!» простору для скульптури та інсталяцій,

– немає суспільних та інших стереотипів, котрі б нагадували про «старий музей».