Курси НБУ $ 41.30 € 43.99

ТРИ АВТОМАТНІ ЧЕРГИ З ТЕМРЯВИ

Два брати-розбійники кілька років викрадали дорогі іномарки у волинян та гостей області, доки їх не зупинили три автоматні черги...

Віктор ОСТАПУК,

Два брати-розбійники кілька років викрадали дорогі іномарки у волинян та гостей області, доки їх не зупинили три автоматні черги...

ПЕС ПРОДАВ ГОСПОДАРЯ ЗА КОВБАСУ
Житель села Буяни, що неподалік Луцька, Віталій Радченко готувався до весілля, яке мало незабаром відбутися. Різних турбот було багато. Аби допомогти сину, до нього заздалегідь приїхала із Берліна мати, котра проживала там уже кілька років після того, як вийшла заміж за Грьобе Вольфганга. За два дні до весілля приїхав у село своїм автомобілем “Ауді” і її чоловік.
Відзначали весілля у торчинському барі “Шанс”. Закінчували в Буянах на подвір’ї Радченка. І там, і там людей було чимало. Пили, їли, веселились.
Кілька разів приїжджав у Луцьк із села своїм автомобілем Вольфганг. Можливо, хотів хоч трішки оглянути обласний центр, чи були ще якісь інші наміри.
Одного дня Вольфганг зупинився біля магазину “Європа”. В той же час вулицею проїжджали своїм автомобілем два брати-лучани Володимир та Сергій Левчуки. Одразу помітили новенький чорного до блиску кольору “Ауді” з німецькими номерами. Зупинились неподалік, спостерігаючи за іномаркою. За кермом “Ауді” сидів повновидий, світловолосий чоловік.
— Гарна іномарка,— відзначив Володимир.
— Певне, якийсь німець на Волинь приїхав.
— Що йому тут робити?
— Можливо, має в Луцьку друзів чи знайомих.
Брати вирішили простежити за іномаркою. Через кілька хвилин водій чорної іномарки поїхав. Вони на певній відстані рушили за ним. Німець приїхав у село Буяни звернув в один із сільських дворів. Там зупинився. Водій виліз із салону, зачинив ворота й пішов у хату.
Брати своїм автомобілем проїхалися по селу, потім розвернулися і взяли курс на Луцьк.
— Ось де, виявляється, проживають знайомі німця,— сказав Сергій. — Вночі треба сюди знову навідатися. Чорне “Ауді” буде нашим. Воно, певне, ночуватиме не в гаражі, а під відкритим небом...
Володимир та Сергій приїхали в Буяни опівночі, сподіваючись, що в таку пору у селі всі вже давно сплять. Зупинилися неподалік знайомого подвір’я. Ворота були навстіж відчинені. Чорне “Ауді”, як і раніш, стояло на тому ж місці. Проте на подвір’ї було чимало людей. Вони сиділи під навісом, жваво розмовляли й братам здалося, що відзначали якесь свято.
— Треба повертатися додому,— сказав Сергій.
— А, може, почекаємо, доки всі розійдуться?
— Ти знаєш, коли вони розійдуться?.. Сьогодні нічого не вдасться зробити. Ще й завтра буде ніч.
— Мабуть, ти правду кажеш. Діяти треба обережно.
Третій приїзд у село виявився вдалим. Люди спали. Тихо було й на подвір’ї молодожона. Жодне вікно в будинку не світилося. Авто стояло там, де й раніш. Брати зайшли на подвір’я. Володимир став біля вікон й прислухався, чи нікого не чути. Сергій витяг ножа та викрутку, нею почав відчиняти дверцята.
Виявилося, що у дворі був пес. Він вискочив із своєї буди й загавкав. Володимир витяг шмат ковбаси, почав йому кидати. Пес замовк, жадібно її ковтаючи. Тим часом Сергій відчинив дверцята, одразу видер сигналізацію. Автомобіль виштовхали за ворота на дорогу. Спробували завести мотор. Він чомусь не заводився. Тоді тросом, який прихопили з собою, причепили “Ауді” до свого автомобіля. Володимир сів за кермо, Сергій — за кермо німецької машини й поїхали в бік Луцька. Крадену іномарку сховали в лісі. Вона там простояла добу. Потім так само вночі завезли її в Луцьк й поставили в гараж кооперативу “Північний-1”, що біля картонно-руберойдового заводу...
НІЧНА ЗАСІДКА
Брати Левчуки не вперше викрадали іномарки. Це стало їх головною професією, приносили чималі прибутки. До того ж вони на дрібниці не розмінювалися, “полювали” лише за дорогими іноземними автомашинами. Ховали їх у різних гаражах, які орендували. Господарям гаражів, звичайно, не говорили, звідки у них “Ауді”, “Мерседеси”, “Тойоти” та інші іномарки. Згодом крадії розшукували власників автомобілів й по телефону пропонували їх викупити. Називали ціну. Якщо власник не погоджувався викупити своє авто, погрожували його спалити або розібрати на запчастини. Більшість потерпілих мусили погодитися, враховуючи, що викуп обійдеться значно дешевше, ніж придбання нового автомобіля. Автомобілі тих, хто не хотів чи не мав можливості викупити, продавали.
Невідомо, чи погодився б Грьобе Вольфганг “Ауді” викупити, але злодії не встигли йому запропонувати свої “послуги”, бо німець одразу звернувся за допомогою до працівників міліції.
Міліція почала активні пошуки викраденого автомобіля й незабаром довідалася, що в гаражах кооперативу “Північний-1” на вулиці Єршова стоять два “Ауді”, один зеленого кольору, другий чорного. Автомобіль чорного кольору був дуже схожий на той, котрий хтось викрав у селі Буяни.
Гаражів довго ніхто не відкривав. Проте працівники міліції знали, що рано чи пізно за автомобілями хтось навідається. Неподалік влаштували засідку. Двоє сховалося біля гаражів, ще двоє — біля воріт.
Опівночі до гаражів під’їхала темного кольору іномарка. З неї вийшло двоє молодих чоловіків, один залишився сидіти за кермом. Озираючись навколо, вони підійшли до гаража, відчинили двері й почали виштовхувати “Ауді”. Стало зрозуміло, що то злодії, котрі прийшли за краденими автомобілями, які переховували тут. Можливо, знайшли покупця й хочуть автомобіль забрати.
Лейтенант міліції з автоматом кинувся до гаража, голосно вигукнув:
— Стояти на місці, міліція!
Один із злодіїв позадкував вглиб гаража, певне, мав намір там у темряві сховатися. Другий з пістолетом у руці вискочив із гаража, несподівано досить сильно вдарив міліціонера в плече ногою й кинувся навтікача. Міліціонер впав, але одразу ж підхопився й побіг за озброєним злочинцем.
Втікач виявився досить прудким. Лейтенант, побоюючись, що той може втекти й зникнути десь за гаражами, дав у повітря три короткі автоматні черги. Тільки після цього злодій зупинився, став обличчям до стіни одного з гаражів. Міліціонер вдягнув йому наручники й привів до автомобіля, яким той сюди приїхав. У нього в кишені був паспорт на ім’я Володимира Левчука. Той, що сидів за кермом, виявився його братом Сергієм. Обидва були озброєні, мали мобільні телефони. Третього спільника також затримали...
ВТРАЧЕНОЇ МОЛОДОСТІ НЕ ПОВЕРНЕШ І ЗА ГРОШІ
Сергій та Володимир не один рік викрадали іномарки. Скільки всього викрали за цей час, мабуть, точно ніхто не порахує. Справу цю вони добре освоїли. Знали, як проникнути в гараж, зірвати нечутно замок, відкрити дверцята автомобіля, знешкодити сигналізацію. Крім того, майстерно водили автомобілі різних марок.
Левчуки викрадали автомобілі не лише в обласному центрі, але і в селах з гаражів і автостоянок. Діяли у переважній більшості вночі. Потерпіли від злодіїв й чимало закордонних гостей, котрі приїжджали на Волинь. Крім Грьобе Вольфганга, позбулися своїх автомобілів громадяни Німеччини Клім Вернер, Крюгер Фрідгельм, жителька з Нідерландів Ільдіз Ергулу. В них злодії викрали іномарки в Луцьку просто на вулиці чи з автостоянок.
Часом викрадачі робили й помилки. Одного дня їхали по проспекту Відродження в Луцьку. Хоча вже давно стемніло, побачили на заасфальтованому майданчику біля висотних будинків новеньке темно-синього кольору “Ауді”. Зупинилися, підійшли до іномарки.
— Мабуть, знову якийсь німець до когось приїхав,— кивнув у бік висотних будинків Сергій.
За лічені хвилини брати відкрили дверцята, вирвали сигналізацію. Гнати крадену автомашину в якийсь гараж, коли вулицями ще гуляло багато лучан та й інспектори стояли в багатьох місцях, було небезпечно. Тому “Ауді” поставили біля мосту, що при в’їзді в місто з боку Ківерець, сподіваючись забрати його пізніше. Вчасно цього не зробили. Певне, хтось перешкодив. Власник “Ауді”, проїжджаючи наступного вечора біля цього мосту, виявив там свій автомобіль.
Власником темно-синього новенького “Ауді” виявився не приїжджий німець, як сподівалися брати-злодії, а ківерчанин Сергій Романюк. Того вечора він приїхав з райцентру у Луцьк по якихось справах до директора Завокзального ринку, в якого працював. Перед тим був у священика й освятив куплений автомобіль. Можливо, тому злодіям і не пощастило його викрасти.
У братів Левчуків було ще двоє помічників, які допомагали їм викрадати автомобілі, — лучани Ярослав Мольчак та Олександр Коровицький. Останній найчастіше шукав покупців на викрадені автомобілі, продавав їх. Всі гроші ділились порівну.
Можливо, сьогодні брати й шкодують, що займалися “злодійським бізнесом”. Адже могли обійтися без нього. Володимир закінчив фізкультурний факультет ВДУ імені Лесі Українки. Міг би успішно трудитися на освітянській ниві. Сергій має середню освіту, фізично міцний чоловік, як і його брат, також не залишився б без роботи. Обидва могли б зрозуміти, що крадіжки автомобілів рано чи пізно, але обов’язково закінчаться ганебною лавою підсудних. Саме так і сталося.
Луцький міськрайонний суд позбавив волі Володимира Левчука та Сергія Левчука на десять років і один місяць кожного. Конфісковано все належне їм майно. З них також будуть стягнуті заподіяні потерпілим збитки.
Брати вийдуть з тюрми уже не такими молодими, як зараз. Володимиру буде близько сорока років, Сергію — за сорок. Життя треба буде починати заново. Як кажуть, з нуля. У такому віці це далеко не просто..
Telegram Channel