Ліки всупереч обіцянкам урядовців не дешевшають, а навпаки — дорожчають...
Ліки всупереч обіцянкам урядовців не дешевшають, а дорожчають — дорожчають.
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
КРАЩЕ БУТИ ЗДОРОВИМ І БАГАТИМ Не можна сказати, що доля хворих людей, які не мають достатньо коштів на придбання ліків, нікого в нас не хвилює. Ламає голову над цією проблемою і місцева влада. У деяких районах взялися виселяти з лікарень приватників, відкривати нові, власне лікарняні аптеки, хоча знайти кошти на їх утримання в бюджетних установах, де всі витрати чітко розписані, та ще й домогтися відчутного здешевлення ліків у них навряд чи реально. І досвід вцілілих центральних районних аптек, які знаходяться в комунальній власності, доводить, що виживати їм в умовах конкуренції нелегко. Засвідчили це і тривалі дискусії, суперечки довкола тендеру на забезпечення ліками чорнобильських рецептів, результати якого голова облдержадміністрації відмінив своїм розпорядженням. Йшлося про відпуск ліків на суму понад три мільйони гривень. Претендували на право обслуговувати чорнобильців фірма “Фітоцентр”, державне виробничо-торговельне підприємство “Волиньфармпостач”, фірма “Волиньфарм”, які мають розгалужену мережу і лідирують на ринку ліків. Для них відпуск ліків чорнобильцям це — два—три відсотки річного обороту, а для районних аптек — відчутна підтримка. Однак завдання тендеру — максимально врахувати не інтереси аптек, а інтереси чорнобильців, для яких важливо, щоб на виділені державою 27 бідових гривень можна було взяти ліки за нижчими цінами і без зайвих клопотів. На державні аптечні заклади робить ставку Кабмін. Були наміри, судячи з повідомлень у ЗМІ, створити на базі підприємства “Ліки України” державну мережу аптек, де ліки продавалися б за нижчими, ніж в комерційних структурах, цінами. Тепер, схоже, розмов на цю тему поменшало. Державні підприємства, які збереглися в регіонах, несуть на своїх плечах затрати на зберігання й охорону контрольованих препаратів, виготовлення ліків, соціальні програми для виробників, утримання сільських аптек, і далеко не скрізь вони в “добрій формі”. У нас державне підприємство “Волиньфармпостач” — потужна структура, в яку входить 92 аптеки, 600 працівників, склади, де зберігається 1,5-місячний запас ліків, кваліфіковані спеціалісти, які забезпечують чітку роботу всіх підрозділів, починаючи з інформаційно-аналітичної служби відстеження ринку. І все ж, незважаючи на міцні позиції підприємства, у голосі директора Михайла Півнюка не відчувалося особливого оптимізму. Закон “Про лікарські засоби”, який довго обговорювали, до якого вносили пропозиції члени Аптечної асоціації, усі зацікавлені представники галузі, досі не прийнятий, більше того, у Верховній Раді “засвітився” зовсім інший варіант цього документа. Кажуть, дехто під шумок лобіює власні інтереси, намагаючись скористатись з теперішньої ситуації невизначеності. Ключем до вирішення проблеми забезпечення населення ліками мало б бути запровадження страхової медицини, перехід до стандартів лікування — системи, за якої чітко розписано, що і як призначати при тому чи іншому діагнозі. Розмови про це тривають давно, але все досі залишається по-старому. Лікарі, заохочені тими чи іншими фармацевтичними фірмами, на них і працюють, призначають “потрібні” ліки, розраховуючи на проценти з рецептів чи якусь іншу віддяку. Ніхто ж не контролює доцільність призначення великої кількості дорогих препаратів. А розплачується за все бідолашний пацієнт. — За кордоном страхова компанія, перш ніж відшкодувати вартість ліків, ретельно звіряє їх з переліком, визначеним стандартом лікування. Першим рядком у ньому йдуть ліки вітчизняного виробництва, далі – недорогі препарати іноземних виробників, нижче — дорожчі. І якщо лікар призначає ліки з нижніх рядків — він мусить обгрунтувати і довести таку необхідність. Якби у нас була страхова медицина, то хворому не довелося б бігати по аптеках. І потреба у великій кількості аптек у лікарнях сама собою відпала б,— ділилася думками провізор Лариса Кухнюк, повернувшись з семінару з участю зарубіжних колег-фармацевтів. У нас, на відміну від цивілізованих країн, лікування сьогодні доступне не всім. Люди з малими статками бояться йти до лікарні, бо сподіватися на соціальний захист у випадку відсутності коштів на придбання ліків марно. Через це багато ускладнень, що в кінцевому результаті призводить до збільшення витрат. Торік в Україні споживання лікарських засобів на душу населення у цінах виробників та імпортерів становило 22,6 долара США. Всього 13 відсотків використаних ліків оплатила держава, 87 відсотків — придбали хворі за власні гроші. В області ситуація схожа: хоч за обсягом споживання ліків ми виглядаємо непогано, але у нас одна з найбільших частка споживання низьковартісних препаратів. — Давайте, що дешевше,— просить хвора в аптеці. — Все одно, кажуть, тепер в аптеках продають підробки, хтозна чи допоможе, а грошам — біда. Тема якості ліків звучала й раніше. Відомий в області лікар на моє запитання про тривалість лікування, перебіг післяопераційного періоду відповів коротко: “Залежить, на які антибіотики розкошелиться хворий, на жаль, тепер багато “порожніх” препаратів”. Це було задовго до того, як прем’єр-міністр вголос заявила, що частка фальсифікованих ліків, які не містять активних речовин, становить 15—25 відсотків від обсягу ринку. Згодом з’явилися в пресі публікації, які пом’якшували гостроту проблеми, мовляв, кількісний показник фальсифікованих ліків у нас, як і в інших країнах, базується не на результатах експериментальних досліджень, а на суб’єктивних оцінках спеціалістів, лікарів. Тільки недавно Міністерство охорони здоров’я закупило лабораторії біоеквівалентності, яких досі в Україні не було. Отож, не було й можливості порівнювати ліки-генерики (відтворені засоби) з оригінальними препаратами. Державна інспекція з контролю за якістю лікарських засобів, яка має підрозділи в регіонах, трапляється, вилучає з обороту певні серії препаратів. Але це Сізіфова праця — зібрати з 22,5 тисячі аптек, які діють в Україні, неякісний чи субстандартний засіб лікування. Навіть нефахівцю зрозуміло: повинен бути строгий вхідний контроль, щоб такі ліки в принципі не могли потрапляти в аптеки. З підробкою ліків, що дає величезні прибутки, не вдасться ефективно боротися доти, поки законодавчо не буде передбачено серйозних санкцій до фальсифікаторів і тих, хто розповсюджує фальсифікат. Нерідко скаржаться люди й на низьку кваліфікацію аптечних працівників, особливо у закладах, відкритих в останні роки. Дозвіл на підготовку майбутніх провізорів дають таким закладам освіти, які для цього не мають ні бази, ні викладачів, ні належних програм. Ставлення таке, наче йдеться про підготовку продавців морозива. Хто б що не казав, але аптеки мали б бути ближче до медицини, аніж до торгівлі. Загалом же ближче знайомство з особливостями вітчизняного аптечного бізнесу спонукає краще піклуватися про здоров’я, щоб якомога рідше виникала потреба у ліках. На жаль, обіцянки уряду навести порядок у цій важливій сфері поки що не підтверджуються на ділі.
