ЯКА ДОЛЯ ЧЕКАЄ НОВОВОЛИНСЬК, ДЕ ПРИЗУПИНЕНО ДІЯЛЬНІСТЬ ТЕРИТОРІЇ ПРІОРИТЕТНОГО РОЗВИТКУ..
ЯКА ДОЛЯ ЧЕКАЄ НОВОВОЛИНСЬК, ДЕ ПРИЗУПИНЕНО ДІЯЛЬНІСТЬ ТЕРИТОРІЇ ПРІОРИТЕТНОГО РОЗВИТКУ
Алла ЛІСОВА
ЩО ВЗАМІН ЗАКРИТИМ ШАХТАМ? Усі, хто хоч раз бував у наймолодшому місті Волині, знають, що заснувалось воно і виросло завдяки будівництву шахт. Відомо також, що у середині 90-х розпочався болісний для міста процес закриття шахт. Він потягнув за собою низку проблем соціального характеру. Писано-переписано про те, що Нововолинськ цілком небезпідставно почали називати мертвим містом. Починаючи з 1996 року, було реструктуризовано, а попросту закрито шість шахт. Найгірше, що ліквідація копалень велась швидкими темпами, а решта заходів, записаних у відповідних пунктах проектів-кошторисів, в тому числі і тих, що стосуються екологічних програм і створення нових робочих місць, не виконувались. Постало питання: що робити? Саме тоді з’явились першими ластівками в Україні дві території пріоритетного розвитку – Сиваш (Крим) і Яворів (Львівщина). До честі батьків шахтарського міста, шукаючи якусь рятівну соломинку, вони зупинили свій погляд на ТПР — і почалась робота. Як пригадує перший заступник міського голови Володимир Рожелюк, багато було виїжджено-виходжено по кабінетах міністерств і відомств, доки роздобули зразки відповідних документів, затвердження яких потім було і пробивати нелегко. Нарешті, через рік, у 1999 році, дочекались Указу Президента, згідно з яким Нововолинськ і селище Жовтневе ставали територією пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності. Однак прийняли указ як відчіпну – і все. Тобто, займайтеся далі самі: шукайте інвесторів, агітуйте їх, співпрацюйте з ними. Почалась копітка праця, адже подібного досвіду було в Україні обмаль. Їздили і консультувались з тими, хто вже пройшов перший етап з формуванням ТПР. Використовували кожну, навіть дрібну, нагоду, аби показати і представити місто з найкращого боку бізнесменам, в тому числі закордонним, які б виявили бажання щось тут започаткувати. Розіслали пропозиції по консульствах, згодом випустили рекламні буклети. Але усе це попервах не давало помітного результату. Думаюча, передбачлива і підприємлива людина ставила запитання: який резон мені йти в це провінційне місто, вкладати гроші, коли немає жодної гарантії від держави, яка до того ж у світі мала не найвищий авторитет? Тому за два роки зареєстрували лише чотири інвестиційні проекти, за якими створювалась незначна кількість робочих місць і які до сьогодні, на жаль, навіть не дожили. Серпень 2001 року для Нововолинська ознаменувався прийняттям довгоочікуваного закону. Хоча окремими контролюючими органами він був сприйнятий бурхливо-негативно: мовляв, оббирається державна казна! Насправді це, зрозуміло, не так. По-перше, малоймовірно, що на світ взагалі б з’явилися ті підприємства, які отримали від держави, яка фактично встановила для них лише правила гри, пільги в оподаткуванні. А по-друге, ці пільги поширювались лише на три види податків. Інвестори звільнялись від сплати податку на додану вартість на ввезення обладнання з-за кордону, ввізного мита на обладнання і сировину на п’ять років та податку на прибуток за нульовою ставкою на три роки і на стільки ж – із 50-відсотковою знижкою. І все. Хто виграв у даній ситуації, а хто програв - можна судити з фактів. ДРУГЕ ЖИТТЯ МІСТА Попри те, що можна почути чимало критичних зауважень про територію пріоритетного розвитку, несправедливо не визнати: свою роль вона зіграла. Як свідчення – в останні роки Нововолинськ помітно оновився і омолодився. Трохи більше, як за три роки, тут з’явились зовсім нові для міста виробництва, як от — з випуску велосипедів, косметики, меблів і т. і. Про кожне з них наша газета детально інформувала своїх читачів. Стався свого роду і психологічний перелом у самих жителів міста. Частина заробітчан почала повертатись додому і вкладати кошти на місці, у Нововолинську. У результаті тих позитивних змін створилось 1700 робочих місць, що дорівнювало приблизно кількості робітників двох гірничих підприємств. Маленьке місто завоювало певні іміджеві позиції у Польщі, Німеччині. Хоча цифри свідчили, що територія пріоритетного розвитку принесла користь як для міста, так і для держави, однак далеко не просто і не безперешкодно вона існувала. Підніжки так званій зоні ставились старою владою періодично протягом останнього часу. То обмежували переліком видів діяльності, казали, вистачить для них вугільного і бавовнопрядильного, які були зовсім непривабливими для інвесторів. Згодом почали “душити” експертизою проектів. Якщо на початках вона проводилась на місці, то з 2002 року – у чотирьох міністерствах, де кожний чиновник високого рангу вважав за необхідне ставити якісь свої особливі вимоги. Людям доводилося не один раз їздити у столицю, звідки, бувало, приїжджали невдоволені і роздратовані. На місці доводилось “гасити пожежу”. У декого уривався терпець, більшість, маючи наполегливість, від своїх намірів не відмовлялись. Виробництво з випуску склопакетів, офіційно відкрите нещодавно, стало “останнім із могікан”. У нинішньому році не зареєстровано жодного нового інвестиційного проекту, хоч у планах значились досить солідні, сучасні нові підприємства. ХТО ЗАВАРИВ КАШУ, А КОМУ ЇЇ СЬОРБАТИ Зміни до бюджету 2005 року, що зачепили усі вісім територій пріоритетного розвитку в Україні, яким передували численні висловлювання високих посадовців, в тому числі міністра економіки Сергія Терьохіна про недоцільність і шкідливість існування ТПР для держави, внесли суттєві зміни у їх діяльність. А якщо конкретніше, то із згаданого закону вилучили статті з пільгами і гарантіями. Тобто, територія залишилась, а пріоритети шукайте самі. — Вважаю, що це несправедливо і юридично неправомірно. Закон не повинен мати зворотну дію. Якщо й прийняті якісь зміни, то вони мають стосуватись новостворених підприємств, — висловлює свою думку перший заступник міського голови Володимир Рожелюк. – У нас є прецеденти, коли митники відмовляються надавати пільги тим, хто вже працює не перший рік і модернізовує технологічні процеси. Останні звернулися з позовами до суду на митну службу для відстоювання своїх законних прав – закон про бюджет не повинен втручатись в закони про оподаткування. Окрім того, усі підприємства, які зареєстровувались і працювали у пільговому режимі, написали на адресу міської влади листи, у яких вимагають від неї вжити негайно конкретні заходи для захисту, оскільки договори про надання пільг підписувались на місці. Керівники міста почали проробляти документи для звернення з даного приводу у Конституційний Суд України. Це питання, як відомо, обговорювалось у Кабміні за участю віце-прем’єр-міністра Анатолія Кінаха, куди був запрошений міський голова Віктор Сапожніков. Усіх присутніх, зацікавлених у відстоюванні ТПР, уважно вислухали. Оскільки це стосується не лише 58-тисячного Нововолинська, а й багатьох регіонів України, то це питання на сьогодні залишається відкритим. А наслідки подібних змін можуть бути, м’яко кажучи, неприємними. Так, власники м’ясокомбінату ТзОВ “СМП” уже попередили сто чоловік про скорочення. Це може чекати й інші новостворені підприємства. А скільки бізнес-планів загинуло на їх початковій стадії зародження! У нас все ж таки після висловлювань Президента Віктора Ющенка, урядовців – Кінаха і Терьохіна з’явилася надія, що це болюче питання буде переглянуте у бік його позитивного вирішення. Відповідні служби одержали завдання зробити детальний аналіз по кожному такому підприємству – і це правильно. Де є невиконання інвестиційних зобов’язань – ліквідувати, тим, хто добросовісно трудиться, надати можливість і надалі це робити, згідно з визначеними строками користуватись пільгами. До речі, у Нововолинську в кінці минулого року працювала міжвідомча комісія по перевірці діяльності ТПР із залученням спеціалістів Мінекономіки, Мінфіну, представників контролюючих органів. Серйозних порушень і таких, що носять кримінальний характер, не виявлено. Ще до цієї перевірки було закрито два підприємства, зареєстровані по лінії ТПР: ТзОВ “Метал Юніор” і “Новбут”. Причина – невиконання умов проекту. ... На сьогодні Нововолинськ можна назвати самодостатнім містом. Більше того, за підсумками першого кварталу тут найвища в області середньомісячна заробітна плата, також вироблено найбільше промислової продукції на одного мешканця. За минулий рік освоєно 104 млн. гривень інвестицій – майже стільки, як Ковель і Володимир-Волинський разом взяті. Ще не так давно шахта № 5 вважалася неперспективною. Тепер вперше за останні роки гірникам цієї копальні вдалося вийти на рекордний, як для них, показник: з початку року тут планові завдання виконані на 127,8 відсотка. Та й в цілому по державному підприємству “Волиньвугілля” гірники “йдуть” з плюсом. Тому і найзатятішому песимісту навряд чи вдасться спрогнозувати різке падіння міста вниз. За яких би то не було обставин. Але як би хотілося, щоб ці обставини були сприятливі. І ще. Відрадну в деякому сенсі інформацію довелось почути. Виявляється, що шість волинських шахт ліквідовано, а відповідних актів на це ніхто не підписував. І, як висловився Володимир Рожелюк, у такому вигляді, як вони є, і не підпише. Якщо конкретніше, то кошториси проектів на закриття гірничих підприємств виконані всього на 20-25 процентів. А серед отих 75 – статті на створення нових робочих місць, екологічні заходи і т. д. Отже, кінцева крапка у цій важливій справі ще не поставлена. То, може, не все втрачено? Може, врешті нова влада звертатиме увагу не лише на великі донецькі і луганські копальні, але й на наші, волинські? Бо й за ними стоять люди і, зрештою, інфраструктура міста.
