Трагедія трапилась на залізничному перегоні між селами Борзова і Мизове Старовижівського району, де саме проїжджав дизель-потяг сполученням Ковель—Заболоття...
Інна ЯВОРСЬКА
Родина Пусів із села Нова Вижівка Старовижівського району жила добре, гріх нарікати: двоє синів – Микола та Сергій – працювали у місцевій філії ВАТ „Волиньобленерго”, батьки доглядали господарство, мама ще займалась заготівлею молока у населення.
Але ніч з шостого на сьоме травня назавжди розділила їхнє життя на „до” і „після”: внаслідок нещасного випадку старший син Микола залишився без ніг. Трагедія трапилась на залізничному перегоні між селами Борзова і Мизове Старовижівського району, де саме проїжджав дизель-потяг сполученням Ковель—Заболоття. Лихо не питає, коли йому прийти. За якимось злим фатумом Микола опинився якраз у ту мить, у тому місці, де воно на нього чекало. На кілька секунд швидше, на кілька сантиметрів вперед, не зачепитись за колію — і у житті хлопця все було б, як і раніше. Не лежав би він у важкому стані в палаті районної лікарні, не сиділа б згорьована мати тижнями біля його ліжка... — Або є Бог на світі, або щось інше вберегло хлопця. Його до лікарні привезли, як то кажуть, „готовим”. Пульсу вже не було, — розповідає його лікуючий лікар Валентин Степанович Тараканець. — Вижити в такому випадку — це справді диво, бо травма дуже тяжка. У його ситуації кожна хвилина була дорогою. Врятувало Миколу те, що машиніст потяга, побачивши, що трапилось, і застосувавши екстренне гальмування, не розгубився й відразу викликав швидку. Зараз Микола переніс уже три операції. Тривали вони по 2-3 години кожна. Валентин Степанович називає свого пацієнта хорошим хлопцем, бо той хоче жити, і додає: „Я йому казав і далі казатиму: синок, борись. Раз тобі дано вижити в такій ситуації, ти повинен це пам’ятати і не маєш права опустити руки”. І Микола старається. Він вже намагається посміхатися, коли приходять відвідувачі. Правда, до нього ще не пускають усіх бажаючих, та вони б і в палату не вмістились усі разом. Але минулого тижня для луцьких колег з ВАТ „Волиньобленерго” зробили виняток. Голова профкому галузевої профспілки Ольга Пасічник та заступник директора з кадрів та соціальних питань Микола Філін передали матері, Надії Пусь, матеріальну допомогу, яку зібрали для її сина працівники ВАТ з районних філій товариства. Ще раніше, коли гроші терміново були потрібні на операцію, чималою сумою відразу на місці допомогли енергетики Старовижівського району. Пані Надія не приховує сліз, дякує всім за виявлену турботу, бажає добра і щастя. Крізь сльози називає села, жителям яких через газету хоче подякувати за допомогу: Нова Вижівка, Хотівель, Рудка, Лісняки. Микола ж намагається не плакати. Тільки коли йому Ольга Пасічник дарує іграшкового собаку, не стримується. У травні хлопцю виповнилось тільки 22 роки, він ще зовсім молодий, у нього є кохана дівчина... Коли ми перед від’їздом запитали у матері, чим потрібно допомогти, вона розгубилась. Дійсно, чим? Ій хочеться сказати, що нічого не треба, але ж сама добре знає, що Миколі буде необхідна й інвалідна коляска (на щастя, з нею вже пообіцяв допомогти голова районної ради), потрібні пізніше будуть і протези, а вони ж коштують не дешево. Кращими, звісно, будуть закордонні, але й оцінюються вони тисячами, причому тисячами в іноземній валюті. Де сільській родині взяти такі суми — питання риторичне. Тут аби на кожен день необхідних ліків та матеріалів було за що купити. „Хлопцю зараз ще не менш потрібна і психологічна підтримка”, — додає на прощання лікар Валентин Тараканець. З останнім проблем не повинно бути: і сім’я, і друзі, і колеги будуть поруч і завжди підтримають морально. А от гроші... Просити пані Надія не вміє. Але ж усі добре розуміють: у такій ситуації зайвої гривні не буває. Банківського рахунку сім’я Пусів не має, тому люди, котрим не байдуже чуже горе, можуть з допомогою звертатись прямо у село Нова Вижівка Старовижівського району до Надії Пусь.
