СТОЛИЧНИХ БІЗНЕСМЕНІВ ЗАМАНИЛИ У ’ПАСТКУ’

Забутий Богом і обділений грішми консервний завод в Рожищі раптом отримав нове життя завдяки інвестиціям. І тут треба віддати належне голові правління ВАТ «Деметра» Валентині Харченко. Оскільки завод був філією цього акціонерного товариства, Валентина Іванівна знайшла у Києві бізнесменів, які погодилися вкласти свої кошти у доведене до банкрутства виробництво. Можна тільки вітати благородний вчинок киян і порадіти за рожищенців. Але тут справи повернулися зовсім по-іншому — інвесторів, виявляється, просто обманули.
У червні 2002 року на Рожищенському консервному заводі відбулися установчі збори по створенню тут акціонерного товариства закритого типу. Столичних бізнесменів не насторожив той факт, що серед юридичних осіб засновників новоствореної структури безпосередньо товариство «Деметра» не значилося, а Валентина Харченко чомусь виступає в якості фізичної особи. Інтереси «Деметри» нібито представляло його дочірнє підприємство «Волиньпродукт».
Тут киян, як кажуть, обвели навколо пальця.
Справа в тому, що для правомірності створення ЗАТ «Рожищенський консервний завод» необхідна була єдина умова — згода власника філії — ВАТ «Деметра», головою правління якої є все та ж Харченко. А такої згоди не було! По суті, засновникам ЗАТ не вистачило однісінького, але вкрай важливого «папірця».. Цього нюансу просто не міг не помітити юрист, якщо такий був присутній на установчих зборах зі сторони киян. Існує певний порядок створення підприємств на базі філій акціонерних товариств.
Валентина Іванівна попросту «підставила» дочірнє підприємство «Волиньпродукт», яке створене тією ж «Деметрою» і котре не було власником майна, а лише користувалось ним на правах фінансової оренди. За це майно «Деметра» від свого дочірнього підприємства коштів не отримувала. Повноваженнями на створення інших юридичних осіб «Волиньпродукт» не було наділене, а його директор Галина Пестюк не мала повноважень укладати угоди про створення ЗАТ «Рожищенський консервний завод». І про це не могла не знати Харченко, хоча перебувала в той час, як вона висловилась на суді, у «важкому психологічному стані».
Як би там не було, а директором акціонерного товариства обрали киянина Валерія Тодосейчука, кандидатуру якого запропонувала не хто інший, як Валентина Харченко. Саму ж Валентину Іванівну обрали головою спостережної ради. За всі без винятку рішення голосували одностайно. Установчий протокол, довіреність представляти інтереси новоствореного акціонерного товариства була надана юристу київського дочірнього підприємства “Стара фортеця” Миколі Двораку, а статутні документи підписали всі його співзасновники, в тому числі й директор «Волиньпродукту» Галина Пестюк та Валентина Харченко як фізична особа.
Статут та установчий договір засвідчила у Луцьку приватний нотаріус, до якої киянам порекомендувала звернутися саме Харченко. Як і належить за законом, він повинен був перевірити правоздатність «Старої фортеці» та «Волиньпродукту» як дочірнього підприємства ВАТ «Деметра», але нотаріус, мабуть, взагалі не вникав у статутні документи «Волиньпродукту», бо відразу звернув би увагу на те, що дочірнє підприємство не має згоди від свого власника — «Деметри» — виступати одним із співзасновників товариства на базі її філії.
Контрольний пакет акцій отримали кияни — підприємство «Стара фортеця» та фізичні особи — Сергій Каленічий та Ігор Суржик. Чинне законодавство не дозволяє мені повідомити у газеті, скільки акцій і на яку суму внесла Валентина Харченко та «Волиньпродукт». Але якщо столичні бізнесмени внесли свою частку цінними паперами та готівкою, то «Волиньпродукт» оплатив вартість належних йому акцій шляхом внесення цілісного майнового комплексу консервного заводу, а Валентина Іванівна в рахунок оплати передала новоствореному товариству дві величезних ємкості — алюмінієву та з нержавіючої сталі, які зберігалися безпосередньо на підприємстві. Коли і за яких обставин ці ємкості загальною вартістю 125 тисяч гривень стали приватною власністю Харченко — для трудового колективу заводу й досі залишається загадкою.
Коли у липні минулого року інвестори вперше приїхали у Рожище знайомитися з виробництвом та працівниками, то люди відразу відчули до них симпатію. І не помилилися. Підприємство ожило, запрацювало. Новостворена підприємницька структура придбала комбайн для обмолоту зеленого горошку за 380 тисяч гривень та лінію для переробки м’яса — за 350 тисяч гривень. За 2002 рік вироблено півтора мільйона банок овочевих консервів. Серед асортименту — ікра кабачкова, квасоля, огірки мариновані, асорті трьох видів, зелений горошок. За 8 місяців поточного року завод виробив промислової продукції в діючих цінах на суму 507 тисяч гривень, а з початку відновлення своєї роботи її виготовлено на 782 тисячі гривень. Підприємством освоєно виробництво п’яти нових найменувань консервів. Встановлено нову лінію з переробки кабачкової ікри. Тут планують ще випускати соуси з різними наповнювачами — горіхами, оливками. Далі — грибна програма. Є задум переробляти птицю. Сільгоспвиробники району можуть повністю забезпечити потреби заводу в сировині.
— Ми зберегли колектив і створили півсотні нових тимчасових робочих місць, які в перспективі мають стати постійними, — говорить виконавчий директор ЗАТ «Рожищенський консервний завод» Світлана Шишковська. — Повернуті всі борги — і працівникам, і державі.
Підприємство сьогодні працює у три зміни. Люди отримують стабільну і цілком пристойну зарплату.
— За таких інвесторів, як Сергій Каленічий та Ігор Суржик, ми ставимо у церкві свічку, — каже Людмила Воробей, яка працює на заводі вже сорок років.
Нові господарі згодом поцікавилися, де ті гроші, які вони інвестували в підприємство. Валентину Харченко це насторожило. До того ж вона втратила можливість отримувати гроші в Луцьку, бо інвестори відкрили рахунок у Рожищенському відділенні банку «Аваль». Валентина Іванівна зрозуміла, що завод, контрольний пакет акцій якого був за киянами, може повністю перейти до них, а це, схоже, в її плани аж ніяк не входило. І тоді хитромудра пані вирішила розірвати зі столичними інвесторами бізнесовий «шлюб», укладений з корисливих мотивів, та виставити їх «за двері».
ВАТ «Деметра» звернулося до суду з позовом до керівництва консервного заводу, «Волиньпродукту», «Старої фортеці», а також фізичних осіб — Сергія Каленічого, Ігоря Суржика та ... Валентини Харченко про визнання недійсними всіх установчих та статутних документів ЗАТ «Рожищенський консервний завод».
Якщо хтось думає, що Валентина Іванівна подала сама на себе в суд, той, мабуть, простачок. Замість голови правління позовну заяву підписав голова спостережної ради Олександр Олексюк. Я досить уважно ознайомився із статутом ВАТ «Деметра», але ніде не знайшов й рядка, який би надавав спостережній раді та її голові таке повноваження, як звернення від імені товариства до судових органів. Однак суд прийняв позовну заяву до провадження.
У позові вказувалося, що керівництво «Деметри» не наділяло «Волиньпродукт» правом створювати інші підприємства, а його директор Галина Пестюк не має права підпису установчих угод про їх створення. Зрештою, на цьому наголошує статут «Волиньпродукту», з яким інвестори із Києва ознайомилися лише в суді. А контрактом між ВАТ «Деметра» та директором його дочірнього підприємства передбачено, що останній не має права приймати рішення щодо передачі майна.
Але ж голова правління «Деметри» Валентина Харченко, яка безпосередньо брала участь у створенні закритого акціонерного товариства, як фізична особа, не могла не знати про всі ці юридичні нюанси?! Втім, для Харченко, очевидно, вигідно було, насамперед, залучити інвестиції, «не підставляючи» своє товариство та саму себе як голову правління. Знала про юридичні «заковики» і директор Галина Пестюк. До речі, перед тим, як «Деметра» звернулася з позовом до суду,Галина Анатоліївна була звільнена з посади директора «Волиньпродукту». Що ж, вона зробила свою «справу»...
Відповідач Харченко в суді пояснила, що вона й справді схвалила та підписала установчий договір і статут ЗАТ «Рожищенський консервний завод», однак при цьому перебувала у важкому психологічному стані, бо тяжко хворіла її донька, котра перенесла складну операцію, тому й не читала документів. Валентина Іванівна навіть заявила, що зборів ні засновників, ні акціонерів консервного заводу не проводилось. Все, мовляв, оформляв юрисконсульт «Старої фортеці» Микола Дворак. Як твердить Харченко, коли вона ознайомилась з усіма документами, то «була вражена проведеними фальсифікаціями і підробками з його боку».
Представники позивача заявили суду, що за рішенням ВАТ «Деметра» для виробничої діяльності «Волиньпродукту» було передано у фінансову оренду основні засоби та обладнання Рожищенського консервного заводу. З цією метою між акціонерним товариством та його дочірнім підприємством було укладено відповідний договір. За цей факт, наче за рятівну соломинку, і вхопилися тепер ошукані інвестори. За заявою «Старої фортеці» господарським судом Волинської області було накладено арешт на майно, яке є предметом договору вищезгаданої фінансової оренди. На даний час в суді розглядається питання про законність даної угоди, оскільки кияни висловили сумнів стосовно достовірності підпису в договорі про фінансову оренду та в акті про передачу майна без права власності тодішнього директора «Волиньпродукту» Миколи Скорубського. Однак відібрати експериментальні зразки підпису неможливо, бо останній, на жаль, помер.
Цілком зрозуміло, що Луцький міський суд позовні вимоги ВАТ «Деметра» задовольнив повністю, визнавши всі установчі документи ЗАТ «Рожищенський консервний завод» недійсними, а Волинський обласний суд залишив це рішення в силі. Тепер слово — за Верховним судом України, касаційну скаргу до якого подало ошукане на волинській землі київське підприємство «Стара фортеця».
Трудовий колектив консервного заводу, який горою стоїть за столичних інвесторів, із занепокоєнням стежить за судовими процесами і побоюється щодо завтрашнього дня. Як стверджує рожищенський громадсько-політичний тижневик «Наш край», перебуваючи на підприємстві, Харченко дозволяє собі репліки на зразок: «Звільню всіх до одного!». Стосунки між працівниками і Валентиною Іванівною вкрай напружені. Люди почали шукати захисту, писати колективні листи в різні інстанції — до прокуратури, міліції, органів влади, депутатів, журналістів, в яких повідомляють про непорядність голови правління ВАТ «Деметра».
За твердженням «Нашого краю», іноді Харченко перекидала колективу якусь копійку, але без касира, з власної сумки. А то ще було — привезе тисяч дві і скаже: «Ось, беріть — діліть». І це вже був, вважайте, справжній «безпрєдєл», адже підприємство було ще державним. Люди судилися з нею за зарплату, але безуспішно. А потім Валентина Іванівна взялася за розпродаж машин та обладнання. З «молотка» йшли вантажівки, легкові автомобілі, технологічні лінії. Ще не встигли змонтувати до кінця лінію для переробки соків, яку Харченко привезла з Іванич, як Валентина Іванівна скомандувала її демонтувати. Свій вчинок вона пояснила тим, що колектив «не потягне» лінію, бо нема сировини. Але це було звичайною відмовою, оскільки люди добре знали, скільки яблук за літо та осінь згниває у сільських садках.
Стурбована непростою ситуацією навколо консервного заводу і місцева влада. За словами нового голови Рожищенської райдержадміністрації Володимира Войтовича, підприємство тільки-но «стало на ноги», а його знову намагаються вибити з колії. Чим би не закінчилося судове протистояння між «Деметрою» та київськими інвесторами, завод має працювати, і люди його, віддані роботі, — ні в якому разі не повинні постраждати за чиїсь помилки та обман.
Ярослав ГАВРИЛЮК.