“Перші на Волині” — під таким заголовком 5 вересня 1965 року в обласній газеті “Радянська Волинь” з’явилася наша з моїм тодішнім колегою по роботі публікація, присвячена перспективам пошуків нафтогазових родовищ на Волині. В той час, як Прикарпаття давно стало основним районом видобування газу в СРСР, на Волині робилися лише перші кроки у пошуках нафтогазових родовищ. Першою була свердловина глибиною 3500 метрів, пробурена біля села Пустомити Горохівського району...
“Перші на Волині” — під таким заголовком 5 вересня 1965 року в обласній газеті “Радянська Волинь” з’явилася наша з моїм тодішнім колегою по роботі публікація, присвячена перспективам пошуків нафтогазових родовищ на Волині. В той час, як Прикарпаття давно стало основним районом видобування газу в СРСР, на Волині робилися лише перші кроки у пошуках нафтогазових родовищ. Першою була свердловина глибиною 3500 метрів, пробурена біля села Пустомити Горохівського району. Пробурила її в 1965 році бурова бригада майстра Олексія Михайловича Савочки, родом із Волині. Незважаючи на негативні результати, матеріали буріння засвідчили перспективність відкриття газових родовищ в краї. Згадана стаття закінчувалась словами: “Мине кілька років, і волинська земля розкриє перед невтомними розвідниками земних надр щедрі дари своїх багатств і віддасть їх на службу нашому народові”. Минуло 12 років, і на Волині було відкрито перше газове родовище — Локачинське. А ще через 18 років родовище ввели в експлуатацію. Згадую, як на початку 60-их років мені довелося працювати в Прикарпатті, на підприємстві, яке видобувало понад 80 відсотків всесоюзного видобутку газу. Собівартість видобутого газу була неймовірно низькою і становила всього 16,5 коп. за 1000 кубометрів (зараз ми платимо 17,5 коп. за 1 кубометр газу). А скільки за той час було відкрито і введено в розробку газових родовищ в Україні, і серед них — найбільше в Європі — Шебелинське. За роки, що минули, основні запаси дешевого газу були транспортовані на далекі відстані — як на Схід, так і на Захід. Велика держава вкрай недостатньо займалась газифікацією населених пунктів у власній країні, бо метал, якого вироблялось найбільше в світі, ішов, в основному, на озброєння. Пригадую випадки, коли відкривались родовища газу, а села, розміщені навколо них, не були газифікованими. А чи не парадоксальним був такий факт, коли головний інженер “Укргазпрому” (Київ) Володимир Максимів, що присвятив все своє життя розвитку газової промисловості, більше року добивався в Москві дозволу на газифікацію рідного села на Тернопільщині, що розташоване за кілька кілометрів від магістрального газопроводу Дашава —Київ. В роки незалежності, незважаючи на дороговизну газу, Волинь газифікується небаченими раніше темпами. Природний газ подається не тільки у віддалені райони, а подекуди добирається до глухих сіл. На Волині ми маємо своє — Локачинське родовище. Нелегке, треба сказати, для газовиків родовище в зв’язку з великим вмістом у газі сірководню. Подібні родовища в радянські часи не вводилися в експлуатацію. Локачинське родовище введено в експлуатацію завдяки технологічним досягненням Заходу, які, щоправда, обходяться недешево. Крім локачинських газовидобувників, цьогорічне професійне свято відзначають тисячі газотранспортників, будівельників та газопостачальників. Успіхів їм у нелегкій і такій потрібній роботі! Ананій ТКАЧУК, колишній головний геолог Прикарпатської експедиції глибокого буріння. м. Рожище.
