Батьки його виїхали на Захід із Любомльського району, а він, народившись на чужині, тепер безкорисливо допомагає волинським медикам рятувати людські життя...
Ярослав ГАВРИЛЮК
Батьки його виїхали на Захід із Любомльського району, а він, народившись на чужині, тепер безкорисливо допомагає волинським медикам рятувати людські життя.
Відділення інтенсивної терапії екстракорпоральних методів детоксикації та гемодіалізу Луцької міської лікарні посідає третє місце в Україні за кількістю хворих на один мільйон населення. Сьогодні тут лікуються сімдесят чоловік з хронічною нирковою недостатністю, що потребує замінної ниркової терапії, тобто гемодіалізу, з яких – 25 лучани, решта – жителі області. Найбільше хворих – з Ковельського, Ківерцівського і Маневицького районів. Тричі на тиждень кожен хворий проходить чотиригодинний сеанс очищення крові, тобто його життя напряму залежить від якості апаратури, якої бракує. Зараз у відділенні функціонує дванадцять апаратів “штучної нирки”, хоч необхідно шістнадцять. Про нове устаткування медперсонал тільки мріє. - На одному апараті у нас почергово лікується шість хворих, тоді як на Заході – чотири-п’ять, і це при умові, що в них – нове обладнання, – говорить завідуючий відділенням інтенсивної терапії Луцької міської лікарні Ігор Гордійчук. – Тому питання забезпечення відділення апаратурою для гемодіалізу стоїть досить гостро, і її доводиться просто випрошувати. Все обладнання є гуманітарним, запчастин до якого немає. В Україні на сервісне обслуговування старі іноземні апарати ніхто не ставить. Вісім апаратів “штучної нирки” німецького виробництва медики отримали наприкінці минулого року із Франції через “Українську місію благовістя”, яку на Волині очолює єпископ церков євангельських християн-баптистів Володимир Чайка. До речі, до цього у відділенні працювали гуманітарні апарати, які за останні шість років повністю виробили свій ресурс, і якби не вчасна підтримка благодійників, то гемодіаліз в області опинився би просто у катастрофічному стані, якщо не сказати більше. За словами Ігоря Гордійчука, його знайомство із “Українською місією благовістя” відбулося кілька років тому, коли її представники привезли із Франції до Луцька гуманітарну допомогу – в основному медикаменти та обладнання, серед яких був і витратний матеріал для апаратів “штучної нирки” – діалізатори та відповідні системи. Добре розуміючи всю складність ситуації, яка виникла в роботі відділення гемодіалізу, керівництво Луцької міської лікарні офіційно звернулося до представництва “Української місії благовістя” у Франції з проханням передати хоча б декілька апаратів “штучної нирки”. І благодійники відгукнулись! У невеличкому місті Мобеж, що знаходиться на півночі Франції, уже тривалий час проживає Василь Капітонюк. Його батьки в пошуках кращої долі виїхали на Захід з рідного села Бірки Любомльського району. Було це дуже давно. Василю Андрійовичу, котрий народився далеко на чужині, зараз близько вісімдесяти років. Незважаючи на свій поважний вік, він продовжує активно піклуватися над бідними та знедоленими в Україні. Саме завдяки йому волинські лікарі отримали вкрай необхідні, але дуже дорогі апарати “штучної нирки”, обладнання для обласної клінічної лікарні. Як розповів єпископ церков ЄХБ Володимир Чайка, також багато для волинян зробили засновник і водночас президент “Української місії благовістя” Фелікс Каплун, який народився 78 років тому на мальовничому хуторі між селами Озеро й Нова Човниця Ківерцівського району і проживає зараз у далекій Флориді (США), та громадянин Канади Едмунд Сардачук, родом із села Звози, що теж на Ківерцівщині. Ще одним об’єктом їхньої спільної турботи стало спорудження дитячого комплексу в Ківерцях, де з вересня минулого року навчається 180 учнів та проживає 24 сироти.
