Двічі упродовж останніх літ побували з гуманітарною допомогою в Локачинській центральній районній лікарні представники відділення благодійного товариства робітників з міста Гюстров, що на півночі Німеччини. Відвідував Гюстров, де ознайомився з роботою місцевої клініки, і головний лікар Локачинської райлікарні Володимир Царук...
Двічі упродовж останніх літ побували з гуманітарною допомогою в Локачинській центральній районній лікарні представники відділення благодійного товариства робітників з міста Гюстров, що на півночі Німеччини. Відвідував Гюстров, де ознайомився з роботою місцевої клініки, і головний лікар Локачинської райлікарні Володимир Царук. Так між Гюстровом та Локачами встановилися досить міцні дружні зв’язки. Працюючи спільно із службою ТНW, котра за специфікою своєї діяльності нагадує структури, які в Україні підпорядковуються Міністерству із надзвичайних ситуацій, цього разу благодійники з Гюстрова привезли Локачинській райлікарні функціональні лікарняні ліжка, матраци до них та постільну білизну, велику кількість медичного одягу, багато різних, як трапилося почути, “дрібниць”, котрі теж потрібні у лікарняному побуті, а також — дитячі іграшки. Усе це ледве вмістилося у великоваговому автофургоні, який товариство одержало у своє розпорядження на час поїздки в Україну від ТНW. Щоправда, поїздка до нас із не такої вже й далекої Німеччини цього разу, як зазначив керівник благодійного товариства в Гюстрові Пітер Шміт, котрий очолив групу, видалася надто довгою і втомливою. Причину затримки в дорозі пояснив, перехопивши розмову, член групи Вольфганг Шуман. Добре володіючи російською, він зауважив на аж надто тривалу бюрократичну тяганину, крізь яку довелося пройти групі з гуманітарним вантажем на переході через державний кордон України в Ягодині. — У нас склалося враження,— сказав пан Шуман,— що, аби могли платити українським митникам за кожну відмітку в документах, то весь той процес скоротився б у часі до мінімального. Але везти в Україну гуманітарну допомогу та ще й платити за це митникам ми не можемо. Вони ж у відповідь тримали нас на переході без жодної, на мій погляд, причини. Позаяк у складі групи благодійників, котрі приїздили в Локачі, був нині пенсіонер, а в недалекому минулому — директор клініки в Гюстрові член правління благодійного товариства Удо Ломан, то уяву про те, чого бракує Локачинській райлікарні у першу чергу, гості з Німеччини склали чітку. — Ми,— сказав Удо Ломан,— хотіли б зробити для санації лікарні в Локачах щонайбільше. Але зробити все силами благодійного товариства неможливо. Тому хотіли б знайти для цього кошти в Євросоюзі. А щодо нинішнього нашого візиту, то ми хочемо не просто підтримати лікарню в Локачах, а встановити з локачинцями гарні людські стосунки. Я думаю, це теж дуже і дуже важливо. Про серйозність та всесторонність намірів благодійників з Гюстрова свідчить і те, що задля глибшого вивчення ситуації у складі їхньої групи приїхала до Локач і член правління благодійного товариства пані Ріта Улій. А заради того, аби привернути до локачинських проблем та співпраці з локачинцями ширші кола німецької громадськості, організатори цієї гуманітарної поїздки залучили до неї і гюстровського журналіста, у родоводі якого є слов’янське коріння, Ганса Йоргана-Ковальцика. Петро БОЯРЧУК. На фото автора зліва направо – головний лікар Локачинської центральної районної лікарні Воолдимир Царук та німецькі друзі локачинців – Пітер Шміт, Вольфганг Шуман і Удо Ломан.
