«Люди ми тільки тоді, як дуже сильно любимо…»
Сьогодні я хочу освідчитися аж п’ятьом жінкам
Мені й досі незручно, що пропускав її заняття, бо на той час уже працював телевізійником. Вона, як і всі викладачі мого філфаку тоді ще Волинського національного університету, закривала очі на прогульника–студента, який отримав крила у вигляді мікрофона і вчився літати в журналістському небі. Бо вірила, що я не зраджу СЛОВУ — тому, чому навчала вона. Ірина Констанкевич. Нині народний депутат України. Пробачте, Ірино Мирославівно! Історія Вашого кохання, дуже сподіваюся, на наших сторінках теж з’явиться, а сьогодні друкуємо розповідь пані Ірини (підносити душу виборця — це теж депутатська робота!) про те, як геніальний поет Володимир Сосюра майже 100 років тому створив ці безсмертні рядки: «Так ніхто не кохав. Через тисячу літ лиш приходить подібне кохання…», котрі ми і запозичили для назви нашого місячника (с. 3–4).
«В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання…» Моя мама, Ганна Павлівна, продавець у сільському магазині, весь час згадує хвилюючі моменти того дня, коли в середині 1980–х років у наш віддалений Крушинець приїхала і стала в загальну чергу «сама Катерина Зубчук». Легенда волинської журналістики, заслужений журналіст України! За понад чотири десятиліття в одній газеті–любові «Волинь» вона відвідала чи не всі найвіддаленіші закутки Волинського краю — іноді, щоб потрапити на хутір, робила це уплав на човні, спускалася в шахту, пробиралася через болота у пошуках поліської цариці — журавлини, хоча ще й досі не виконала завдання головного редактора і не зайшла разом із ним пішки на острів Світязь… А ще всі знають: якщо Алла Пугачова все життя співає про кохання, то Катерина Зубчук уже понад три десятиліття веде рубрику «Любить! Не любить». У цьому номері ви прочитаєте її неймовірну історію кохання і, переконані, станете ще ближчими і ріднішими для всіх видань від «Волині–нової». Бо доля варта і роману, й екранізації: «Освідчуючись, мій Микола кров’ю написав: «Люблю», я теж проколола палець і вивела: «Вірю» (с. 7–9).
Нова газета «Так ніхто не кохав» виходитиме по всій Україні раз на місяць із Нового року за ціною усього 5 гривень. Передплатити її можна вже (наш індекс — 60779)!
Відчуваю, що в цей час серця трьох особливих жінок — мами Ганни (тато в листах–освідченнях звертався тільки «Анничко!»), дружини Мар’яни і доньки Дзвінки — посилають мені неймовірні імпульси. І це надихає займатися улюбленою справою. Тому, користуючись службовим становищем, шлю і їм у відповідь: «Люблю!»
Як ви зрозуміли, «Так ніхто не кохав» — нове видання від команди, яка випускає у світ «Волинь» та «Цікаву газету», це наш своєрідний любовний додаток. Сьогодні, попри учорашній вихідний, ми даруємо вам його сигнальний примірник. І закликаємо: передплачуючи «Волинь» чи «Цікаву», додайте до них більше любові, тобто випишіть ще й «Так ніхто не кохав». Нова газета виходитиме по всій Україні раз на місяць із Нового року за ціною усього 5 гривень. Передплатити її можна вже (наш індекс — 60779)!
Отож гортайте, читайте, пропонуйте нам адреси, де живе її величність Любов, перебувайте разом із нами на хвилі кохання. І бережіть своє. Бо, переконані, так ніхто не кохав, як ви! Адже «Тільки тоді, коли любимо ми, можемо зватись людьми…»*
* — у заголовку і останньому реченні використано фрагмент пісні лідера гурту «Бумбокс» Андрія Хливнюка.
