Так ніхто не кохав 18.10.2018, 10:07

Нардеп від Волині Ірина КОНСТАНКЕВИЧ: «Так ніхто не кохав…»

«Так ніхто не кохав…» Ці рядки з поезії Володимира Сосюри (на фото) легко можуть слугувати початком біографічної сильвети про одного з найулюбленішого, найліричнішого, найепатажнішого, найпроникливішого (ще –енна кількість епітетів зринає у пам’яті) українського поета ХХ століття

Він увійшов у літературу як співець Революції і Кохання. Це його книги зачитували до дір, це його закохані по вуха читачки виносили на руках із концертних залів, це його книги виходили шаленими накладами. Це він, народжений на російськомовному Донбасі і в російськомовній сім’ї, став найтоншим українським ліриком, а також подарував нам «Любіть Україну, як сонце любіть…»

Парадоксів у житті і творчій біографії Сосюри не бракує. З одного боку «такий я ніжний, такий тривожний», а з іншого — досвідчений бунчужний особистої охорони Петлюри, боєць третього гайдамацького полку (до речі, командир якого Волох за власні кошти видав першу збірку 20–річного юнака з блискучими карими очима і великою відвагою), боєць армії УНР. Це Сосюру кілька разів ставили до стінки, лікували в психлікарні, переслідували і стежили за ним десятки агентів–чекістів, одна з яких… його дружина. А він жив на повні груди: закохувався у світ і жінок, присвячував їм шедевральні вірші…

У моїй уяві мимоволі уже постає фільм–екшн про «двох Володьок» із драматичними переслідуваннями, стріляниною:

«… Рвали душу мою

Два Володьки в бою,

і обидва, як я, кароокі,

і в обох ще незнаний,

невиданий хист.

Рвали душу мою —

комунар і

націоналіст».

І, звичайно, у цьому фільмі будуть жінки, багато красивих, романтичних і кілька некрасивих більшовичок… Усе, як у житті Володимира Сосюри. Щоб не трудилися майбутні біографи, він із гумором, колоритно описав в автобіографічному романі «Третя Рота» найбільш цікаві інтимні епізоди зі свого життя.

Та в публічній версії офіційними є лише дві жінки–дружини — Віра Каспрівна Берзіна і Марія Гаврилівна Данилова. Першій дружині Вірі, з якою познайомився у 1922 році, і присвячено вірш «Так ніхто не кохав», написаний тоді ж, надрукований у 1924 з присвятою, а в подальших публікаціях — уже без неї. Причиною, очевидно, є те, що родина розпалася. Поет не міг пробачити дружині шовіністичних поглядів, те, що вона розмовляла лише російською: «Ми з тобою зійшлися в маю, ще не знав я, що значить ідея. Ти й тоді Україну мою не любила, сміялася з неї».

Музою усього поетового життя стала Марія Гаврилівна, з якою Сосюра познайомився 1931–го у Сталіно (нинішній Донецьк) на Шевченківському вечорі. Там же поет одружився з «моїм синьооким щастям і горем, що полюбив я на все життя». Та щоб завершити лейтмотивну тему «Так ніхто не кохав…», процитую фрагмент із автобіографічного роману: «Я зайшов до Віри і спитав її…: — Если встречу человека, которого полюблю на всю жизнь, ты разрешишь жениться? І мертво відповіли губи людини, про яку я писав вірш «Так ніхто не кохав»: — Разрешу».

«Я зайшов до Віри і спитав її…: — Если встречу человека, которого полюблю на всю жизнь, ты разрешишь жениться? І мертво відповіли губи людини, про яку я писав вірш «Так ніхто не кохав»: — Разрешу».

Про Марію Гаврилівну, агента НКВС, яка доносила на власного чоловіка, а він її кохав і пробачав, розлучався і вдруге одружився (коли вона повернулася зі сталінських таборів, приніс її з вокзалу на руках) — це вже друга серія фільму про найтоншого українського лірика ХХ століття, автора 60 поетичних книг, десятків поем, автобіографічного роману. Написано багато — цитуємо ж те, що поза часом і понад часом — істинне і вічне як саме кохання.