У маршрутці, що прямувала з Іванич до Луцька, хлоп’ято років п’яти-шести зацікавлено розглядало краєвиди за вікном і «засипало» бабусю запитаннями.
У маршрутці, що прямувала з Іванич до Луцька, хлоп’ято років п’яти-шести зацікавлено розглядало краєвиди за вікном і «засипало» бабусю запитаннями. Та терпляче відповідала загалом доброю українською мовою і раптом взяла ініціативу в свої руки: «А отут дєлают кірпіч. Це кірпічний завод». «А що таке кірпіч?» — не вгавало хлоп’я. Слово «цегла» у бабусиному роз’ясненні чомусь так і не прозвучало. Стало прикро за неї. Ну навіщо ж отак засмічувати мову дитини? Та й свою — також. Скільки ще поколінь повинно народитися, щоб нарешті з’явилося те, яке буде поважати і себе, і рідну мову, і «чужому научатись» без рабської запопадливості.
