Навести порядок в «скромній» аптечній сфері кавалерійським наскоком — справа безнадійна, бо це — система, відпрацьована за останніх 10—12 років. Почнемо з аптек — з місць, де найчастіше йде спілкування з нашою фармацією...
Надія НЕСПИОКО
Навести порядок в «скромній» аптечній сфері кавалерійським наскоком — справа безнадійна, бо це — система, відпрацьована за останніх 10—12 років. Почнемо з аптек — з місць, де найчастіше йде спілкування з нашою фармацією. Ось керівникові аптеки агент оптової фірми вручає прайс-лист, в якому зазначено назву та ціни медичних препаратів. Керівник ліниво зауважує: «Я в принципі готовий купувати запропонований товар, але він дуже дешевий, що тут заробиш? Додайте 20 відсотків до ціни. Бонус віддайте мені готівкою. На таких умовах триватиме наша співпраця і надалі». Агент, погодивши це зі своїм керівництвом, дає згоду. Конкуренція з пропозицією медикаментів на даний час досить велика, і гуртовикам доводиться рахуватися із забаганками кожного клієнта. У статті «Як з хворого сорочку знімають» наводився приклад, що препарат «Пілобакт» коштує в одній аптеці 100 грн. 80 коп., а в іншій — 78 грн. 41 коп. Відповідь проста: там, де ціна нижча, — відсутній «бонус». Відповідно, на цей «бонус» йде торгова націнка, від нього залежить зарплата аптекарів. А тепер уявіть собі: ви керівник, за вашою аптекою «закріплена» лікарня, право отоварювати чорнобильські рецепти і т. ін. Тут керівники аптек не торгуються. Халява!!! Все оплачує бюджет, тобто ми, платники податків. У відвертих розмовах керівники аптек зізнаються (чи виправдовуються?), що більше половини цього «бонусу» віддається, і багатозначно зводять очі вгору. Але того, що залишається, вистачає аптекарським підприємцям, щоб вести зовсім не аскетичний спосіб життя: їздити на розкішних авто чи «закріплених» таксі, робити євроремонти помешкань, навчати дітей в престижних платних (1200 у.о. за рік) навчальних закладах. Порівняйте їхні видатки з зарплатою і все зрозумієте. Не дивно, що деякі «бідні» аптекарі ведуть себе як удільні князі в своїх аптеках, після себе і чашку з-під кави не помиють. Відповідне ставлення і до підлеглих — зарплату виплачують мінімальну. А до клієнтів ставлення — як до вівці, яку потрібно постригти. І, ви знаєте, стрижуть. Відчувають себе безкарними, бо справно відраховують кримінальним структурам («за дах»), якщо не «дахують» силові структури. Бо ж, щоб перевірити ціни в будь-якій аптеці, великої мудрості не потрібно, просто треба взяти прайси з цінами постачальника. Дехто велемовно заявляє, що в нього хоч ціни високі, але препарати не фальсифіковані. А як в нашій області можливо перевірити якість ліків, коли це державна проблема? Контрольно-аналітична лабораторія досить слабенька, а йде велика кількість контрабанди. Та й хто ж буде «своїх» контролювати? Один з керівників фірми, який має відношення і до солідного лікувального закладу, приїхав в торговий заклад в центрі Луцька просити про зменшення орендної плати за аптечний пункт, бо в нього народилася друга дитина. Приїхав «бідний» аптекар на дорогій іномарці. Я зі співчуттям поставилася до намагань колишнього керівництва області розібратися з «аптечною мафією». Зате теперішньо-колишня влада всім задоволена — зберігає нейтралітет. Та й кого зачепиш — тут кум, тут товариш, тут сусід по котеджу. Маючи доступ до бюджетних коштів, спільно завжди можна щось «наварити». А ще гуртові фірми мають свій привілей — «нульові накладні». Для прикладу: приїжджає «бідний» аптекар з райцентру чи з Луцька, щоб підібрати медпрепарати на суму 2200 гривень (умовно), і просить ще на таку ж суму точнісінько таких препаратів, але за готівку. З розумінням виписується ще одна накладна, яка відразу не реєструється, гроші не оприбутковуються. Лише після благополучного прибуття товару до місця призначення виписується накладна, де ціни можуть бути значно нижчі, іноді наполовину, бо, мовляв, на препарати закінчується термін придатності. А деяких медикаментів і слід пропав, бо завжди знайдеться необлікований надлишок. Нову накладну і гроші проводять через свій «спеціально навчений» аптечний пункт чи аптеку. Різниця між сумою першої і другої накладної зникає, прибутку немає, податку ніякого не сплачується. Кажуть, коли один з директорів гуртової фірми розбив свій дорогий автомобіль — горював з тиждень. На другий тиждень купив ще дорожчий. Не ображені й «бідні» аптекарі. Товар, куплений за готівку, продається з націнкою до 33 відсотків без касового апарату. Проблем немає: той самий виробник, номер серії, сертифікат якості. Скромна аптека з офіційним оборотом в 20 тисяч гривень на місяць дає 6 тисяч гривень «чорного» прибутку. Середні аптеки декларують 40—50 тисяч гривень на місяць, але ж є й великі, які мають багато філіалів. А тепер про лікарні, які повністю «приватизовані» головними лікарями чи генеральними керівниками разом з їх родичами, друзями і коханками. Бо як можна зрозуміти керівника, який, не підбираючи лексики, в присутності всього колективу вичитував, як останнього лайдака, авторитетного лікаря за те, що його пацієнт купував препарати «не у вказаному аптечному пункті». Цинізм, віра в безкарність і оплачений «дах». Я навмисне не називаю прізвищ, хоч вони всім добре відомі, в тому числі й тим, хто повинен змінити цю систему. Однак поки що жодних спроб навести порядок на ринку ліків ми не бачимо. Тому й прошу надрукувати цей матеріал під псевдонімом.
