Їх пройшла жінка-алкоголік, після чого впродовж п’яти років ще не випила жодної краплі спиртного
Їх пройшла жінка-алкоголік, після чого впродовж п’яти років ще не випила жодної краплі спиртного
Євгенія СОМОВА
Минає шістнадцять років з часу заснування в Луцьку Товариства анонімних алкоголіків. За цей час чимало людей позбулися алкогольної залежності. Ольга — одна з них. — Не треба думати, що позбутися алкоголізму можна самому, — застерігає жінка. — Це, як відомо, хвороба. Але справитися з нею людина зможе, якщо буде дотримуватися рекомендацій програми “Дванадцять кроків”, якою керуються анонімні алкоголіки, і знайде підтримку друзів. Я у цьому переконалася на власному досвіді. Випивала вона ще з шкільних років. Правда, пила, як усі — у свята та ще з якоїсь нагоди, а коли розлучилась з чоловіком, то вже, як каже, з горя. Їй, молодій і красивій, хотілося погуляти, поспілкуватися з подругами, а доводилося сидіти з дитям — на руках у 21-річної Ольги залишився маленький син. Поки були “декретні” гроші, чаркувала в компанії подруг. Бувало, що їхала до батька в інший кінець міста. Знала, що хто-хто, а тато з нагоди приїзду улюбленої доньки обов’язково виставить пляшку. — Я не розуміла, що поступово спиваюся. І коли мене мама називала алкоголічкою — ображалася: “Як ти можеш таке говорити?! Я ж під парканом не валяюся, не бомжую. А п’ю, бо душа болить, — розповідала Ольга. Такі виховні розмови нерідко закінчувались грюканням дверима. Ольга йшла до подруг заспокоювати душу спиртним. У двадцять вісім років у неї почали траплятися “провали” в пам’яті. Прокинувшись вранці, з жахом згадувала де пила і з ким, як потрапила додому. На душі було гидко, мучив сором, а тут ще й мама докоряла: “Схаменися, дитино. У тебе ж син росте. Візьми себе в руки, не пий. Ти ж можеш, я знаю”. Ольга й справді могла тривалий час — місяць, а то й більше не пити, але варто було вийти на вулицю, зустрітися з подругами і випити пару грамів — як все починалося знову. Ольга йшла в запій. Бувало, по кілька днів не ночувала вдома. З роботи (а працювала у сфері медицини) довелося звільнитися. Щоразу, протверезівши, жінка клялася, що вже не буде пити, але дуже швидко забувала клятву. Запої ставали все тривалішими. До офіційної медицини Ольга не зверталася, бо, каже, була впевнена, що вона їй не допоможе. Але після десятиденного запою вирішила, що пора “зав’язувати” з пияцтвом. Але як? Вона вже зрозуміла, що сама впоратися з цим не зможе. На очі потрапила газета з оголошенням ворожки Людмили. Ольга вхопилася за нього, вирішила потрапити на прийом. Мама, до якої звернулася за грошима, зітхнула: “Якби ж ти хотіла лікуватися, а то ж не хочеш”. І вона, грюкнувши дверима, знову пішла до подруг. Після чергової пиятики “на хаті” додому вже не пішла. Знайшла ящик і вклалась у під’їзді. А вранці прокинулася і жахнулась: тепер вона — бомж. — Я не знала, що робити, — розповідала жінка. — Зрозуміла, що нікому не потрібна. Тож вирішила вилізти на дах дев’ятиповерхівки — і кинутися вниз. Але згадала про сина. Йому ж скажуть, що п’яна мати покінчила життя самогубством. І це, певне, стримало мене. Я сіла і почала гарячково шукати вихід із ситуації. І тут наче проблиск: Ігор мені допоможе. Був у мене знайомий. Тривалий час пив, як кажуть, не просихав. А потім пішов до анонімних алкоголіків — і вже кілька років не п’є. Зателефонувала йому. Попросила завести до анонімних алкоголіків. Погодився.
Довідка “Волині” Анонімні алкоголіки — це Товариство чоловіків і жінок, які діляться один з одним досвідом, силою і надією, що зможуть вирішити спільну проблему і допомогти іншим видужати. У своїй діяльності вони керуються програмою “Дванадцять кроків”. Але не заперечують дієвості й інших методів лікування. Анонімні алкоголіки не пов’язані з жодною сектою, релігією. Єдина вимога для членства у співдружності — бажання припинити пити.
Сподівалася побачити брудних людей з синіми носами, а її зустріли усміхнені чоловіки і жінки, які пили чай, каву. Кожен представився, розказав про свої проблеми з алкоголем. Ольгу ці сповіді шокували. Я ж думала, що я одна така мучениця, а, виявляється, ні. Тож коли мене запитали, чи маю я проблеми з алкоголем, несподівано для себе сказала: “Маю”. У кінці ведучий зборів привітав мене і сказав, що для мене розпочинається нове життя — тверезе. Я йому повірила. З того часу Ольга почала відвідувати збори групи “Вихід” (а в Луцьку нині діє дев’ять груп анонімних алкоголіків і по одній в Ківерцях та Ковелі). Її життя змінилося на краще. Вона влаштувалася на роботу. Правда, щоразу, коли затримувалася, мама влаштовувала їй тест на тверезість: “Ану — дихни!”. Не вірила, що донька покинула пити. Та й колишні подруги — теж. Першим, хто повірив, що вона зав’язала, був син. Може, тому, що Іванкові дуже хотілося, аби мама не пила. І ця віра додавала жінці сил. Ольга зуміла подолати алкогольну залежність. Ось уже п’ять років веде тверезий спосіб життя, вийшла заміж, народила сина. У неї — щаслива сім’я. — Головне, захотіти кинути пити, — вважає Ольга. — Ті, хто приходять на зібрання анонімних алкоголіків, щоб навчитися пити потрохи, не досягають бажаного результату. Телефон довіри групи «Вихід» в Луцьку — 2-64-04.
