Закінчивши вище військово-політичне училище, він міг при бажанні зробити блискучу військову кар’єру. А вибрав інший шлях...
Володимир ЛИС
Закінчивши вище військово-політичне училище, він міг при бажанні зробити блискучу військову кар’єру. А вибрав інший шлях. У вісімдесяті, часи горбачовської перебудови, Олександр Юрченко став одним з небагатьох волинян, котрі в рядах Української Гельсінкської спілки боролися за справжні права людини. На першій, установчій конференції лише створюваної тоді обласної організації Народного руху України у серпні 1989 року виступив з доповіддю про ставлення Руху до армії, де викрив мілітаристський характер СРСР, вперше публічно вимовив слова, що тоді були великою крамолою — Україна повинна мати власну армію. Потім він став одним з лідерів обласного Руху, виступав на численних мітингах і акціях. Таким, з мікрофоном-мегафоном в руках Олександр зображений і на пам’ятнику на могилі посеред кладовища в Гаразджі. Таким — молодим і завзятим, полум’яним і розважливим, непоступливим у відстоюванні своїх політичних поглядів і ніжним у ставленні до друзів — постав Олександр Юрченко на вечорі-пам’яті, приуроченому до 10-ої річниці з часу загибелі одного з рухівських лідерів. Він пішов з життя лише тридцятилітнім саме в червні 1995-ого, напередодні навчання в Академії, яка готує управлінські кадри — загинув на зльоті. Добре слово про товариша по боротьбі, друга по духу сказали голова крайової організації НРУ, заступник голови обласної ради Володимир Банада, перший редактор рухівської газети на Волині «Народне слово» Василь Романчук, колишній член УГС, заслужена артистка України Галина Кажан, активістка Руху Катерина Шаварова, колишній активіст студентського руху, нині заступник голови обласної організації ВО «Свобода» Руслан Тимощук, ведуча вечора Наталія Гатальська. Присутні в залі обласного театру ляльок, де колись проходила установча конференція волинської організації НРУ за перебудову, переглянули фільм-спогад про Олександра Юрченка — людину і лідера. Улюблені українські патріотичні пісні Олександра виконали хори «Посвіт» і «Злагода», а хвилюючу пісню «Вишита сорочка» на слова Сіми Кордунової — мати Олександра, голова управи крайової організації НРУ Енна Юрченко.
