Готуючи до газети матеріал, який було опубліковано 26 травня під заголовком «Важко сироті стати студентом», можна було подумати, що відгукнуться грошовиті люди, щоб платити за навчання студента-сироти, можливо, зголосяться ті, хто хотів би виділити кошти на спорудження гуртожитку для студентів-сиріт в обласному центрі, подбає про роботу вже дипломованих фахівців-сиріт, більш уважно у приймальних комісіях — як вузів різних рівнів акредитацій, так і профтехучилищ — будуть ставитися до дітей-сиріт. Адже і новий уряд, і Президент України Віктор Ющенко з тривогою говорили і говорять про те, що в Україні нині бездоглядних дітей більше, ніж у повоєнні роки. Не секрет, що «помолоділи» колонії і тюрми. І ще більш прикро те, що за гратами опиняється великий відсоток саме дітей-сиріт та позбавлених батьківської опіки. На превеликий жаль, жодного позитивного відгуку, пропозицій від тих людей, на допомогу яких розраховували і в обласному відділенні Дитячого фонду, і в школах-інтернатах для дітей-сиріт та позбавлених батьківської опіки — у Володимирі-Волинському та Люблінці, редакція так і не отримала, як і названі установи. Зате знайшлися дуже амбітні люди, які почали спростовувати виступ газети, хоч йшлося в ньому про реальні речі. Зокрема, дуже образився на газету відповідальний секретар приймальної комісії Волинського державного університету імені Лесі Українки Олександр Семенов за те, що в статті було сказано про неуважне ставлення комісії до сироти Людмили Павчук. Але ось що розповів журналістові з приводу цього вже після публікації заступник голови обласної ради Василь Струк. Людмила, в родині якої, окрім неї, ще двоє сиріт, першого разу при вступі не пройшла по конкурсу і змушена була перейти на платне навчання. Але де ж узяти гроші, шоб платити за нього? За перший семестр заплатили з позабюджетного фонду обласної ради, за другий — Василь Струк знайшов спонсора. Дівчина вчилася на відмінно. Їй вирішили «допомогти» на факультеті — порадили забрати документи і вступати ще раз на перший курс вже на державне замовлення. І що ж ви думаєте — знову вона не пройшла по конкурсу. А, значить, у дівчини шлях був один — продовжити навчання, але знову ж таки за плату. Після цього Василь Струк особисто їздив до міністра освіти і науки з проханням виділити додаткове місце, що й було зроблено. Там же, у публікації, було сказано з посиланням на керівників Володимир-Волинської школи-інтернату для дітей-сиріт та позбавлених батьківської опіки — директора Валентина Вірковського і його заступника Марії Карпук — таке: «А от керівництво Володимир-Волинського технікуму жодного випускника сирітської школи не бере на навчання. Ніби це приватна вотчина директора і закон не для нього?». Невдовзі редакція отримала гнівного листа, підписаного заступником директора з виховної роботи Галиною Пєстишевою. «Цей домисел, ця неправда, цей наклеп, говорилося в ньому, глибоко схвилювали і обурили весь педагогічний колектив технікуму... Сьогодні у технікумі навчаються 10 (десять) студентів-сиріт (список додається) і всі вони оточені батьківським піклуванням зі сторони директора і всього педагогічного колективу... Тож з якою метою п.А.Філатенко очорнила наш навчальний заклад, чиє замовлення виконувала?». А в кінці листа вимога: «Оскільки її стаття ображає і принижує честь і гідність колективу технікуму, просимо Вас, шановний пане редакторе, терміново зреагувати на грубе порушення журналістської етики підлеглого Вам кореспондента А.Філатенко і дати в газеті спростування брехливої інформації. А також ми з нетерпінням чекаємо вибачення від п.Філатенко і чекаємо, що в майбутньому вона буде добувати інформацію не з третіх, не зовсім «чистих» рук, а з першоджерел...». Коли познайомила керівників Володимир-Волинської школи-інтернату, зокрема заступника директора Миколу Нагорного з надісланим до редакції списком сиріт, які навчаються в технікумі, то виявилося, що жоден з них ніколи не був учнем цієї школи. Журналіст просила зібрати педагогічний колектив технікуму, який, думається, все-таки не знає про надісланий лист, але підписана під ним Галина Пєстишева сказала, що це неможливо, що мені краще приїхати через кілька днів, коли у директора буде засідання керівного складу технікуму. Для неї не важливо те, що у матеріалі було посилання на директора і заступника школи, як і те, що в надісланому списку немає жодного учня з цього навчального закладу. У нашій розмові директор технікуму Микола Вітрук зробив закид школі-інтернату, її директору депутату обласної ради Валентину Вірковському, що до нього не зверталися з проханнями. Не знаю, чому не знаходили спільної мови керівництво школи і технікуму. Слід гадати, що віднині у їх стосунках не буде непорозумінь. А мені здається, що ніхто й просити не повинен, а коли приходить вступати дитина-сирота, то їй належить всіляко посприяти в цьому. На закінчення нашої розмови Микола Вітрук заявив буквально таке: «Ми нікому із сиріт не відмовляємо. Нехай приходять до нас, питання буде вирішено максимально на їх користь». Думається, саме так треба ставитись скрізь до цих обділених долею людей. Приємно й те, що вже на недавній зустрічі керівників навчальних закладів з випускниками-сиротами було сказано немало добрих слів на їх адресу. І відповідальний секретар приймальної комісії Волинського університету, той же таки Олександр Семенов, і його колега з Луцького технічного університету Руслан Кузнецов, представники навчальних закладів різного рівня акредитації розповіли присутнім про пільги для дітей-сиріт під час вступу, про те, що нинішнього року їм буде приділена особлива увага, вже починаючи з етапу прийому документів, їм буде всіляке сприяння під час поселення у гуртожитки та інше. Хочеться вірити, що саме так і буде, що до якого б навчального закладу не звернулася дитина-сирота, з своїм шкільним наставником чи опікуном, її чемно зустрінуть і всіляко допоможуть. Діти-сироти повинні одержати позитивні оцінки — це безперечно. Але не слід забувати приймальним комісіям, що вони мають пільги на позаконкурсний вступ. Це головне і дуже важливе як для дітей-сиріт, так і приймальних комісій, керівників навчальних закладів, які воістину по-батьківськи мають піклуватися про дітей, обділених долею.
