ВОДА ТЕЧЕ, БУДИНОК РУЙНУЄТЬСЯ

і нікого це не хвилює — Ні мешканців, ні комунальну службу, а хтось же повинен за це відповідати

Олександр НАГОРНИЙ

Із гордістю за своїх громадян проходжу мимо восьмиквартирного будинку-еталону з гаражами під ним і шпичастою загорожею, суворого, завжди готового до оборони котеджу колишнього рекетира, поважного особняка, що належить відомому в різних іпостасях юристу, далі видніються імпозантні будівлі-маєтки успішних бізнесменів (в минулому — «торгашів»), безбідних митників та чиновників... Вони ось тутечки ходять, а точніше — їздять іномарками, але стилем життя уже проросли в Європі. І відчуваєш радість за ці острівці благополуччя, зокрема й тому, що наші удачливі й мудрі співгромадяни назавжди відгородилися від усіляких жеків.
Не менш мудра наша міська влада рекомендує усім мешканцям будинків так само якнайшвидше позбутися принизливих зв’язків із скомпрометованими обслуговуючими організаціями і хазяйнувати самим, без опіки збанкрутілих житлових підприємств, з власним бухгалтером, слюсарем і ким завгодно. Тобто беріть мітлу чи ключа в руки та й вирішуйте колективно свої проблеми без осоружного слюсаря-п’янички.
Ось якби ще міські керівники вибрали, як тепер модно називати, пілотний проект та показали на прикладі будинку, в якому мешкають пенсіонери, бідні, хворі, безробітні, багатодітні сім’ї, якою може бути благополучна сучасна комуна. Я пропоную за основу взяти 80-квартирний будинок, що на вулиці Вороніхіна в обласному центрі, і перетворити це, даруйте, гидке каченя на гордого лебедя. Ось тільки, боюсь, що мешканці цих квартир-малосімейок пропозицію — бути справжніми господарями свого будинку — сприймуть як якесь чергове знущання влади.
Насамперед поглянемо, що дісталося цим мешканцям у спадок при приватизації від радянської влади? Враження таке, що тут недавно пронісся ураган, залишивши в коридорах розбиті вікна, які тепер заставлені фанерою та рекламними плакатами, вибиті сходинки, пошкоджені двері, подряпані, з обваленою штукатуркою стіни, дах з дірами... Підвал під будинком нагадує дот, захисники якого вже відбили не одну танкову атаку. Можна цілком погодитися з старожилами будинку, що з 1977 року, тобто з часу його зведення, людська рука з щіткою чи кельмою не торкалася його стін, не зачіпала інженерних комунікацій.
Судячи з усього, в останні роки взагалі між мешканцями квартир і житлово-експлуатаційним підприємством № 6 укладено пакт про нейтралітет. Кожен живе сам по собі. Загальна заборгованість мешканців за утримання будинку, за даними підприємства, становить 7920 гривень,тобто більше десяти місяців несплати. Кажуть, що майстри підприємства пропонували мешканцям придбати скло та глину, а їхні працівники щось трохи підправлять і підрихтують. Однак в таке благодійництво чи то не повірили, чи то зрозуміли, що доведеться тратитися на могоричі. Діалог між ними нагадує бесіду глухого з сліпим. Мешканці запитують: «За що ми маємо платити, якщо житлово-експлуатаційне підприємство нічого не робить?» А обслуговуюча сторона констатує: «Якщо людина не платить, то за чий рахунок ми повинні виконувати опоряджувальні роботи?»
Що з того виходить, проілюструю яскравим прикладом з їхніх стосунків, що передбачають невтручання у внутрішні справи. До редакції звернулася мешканка квартири в цьому будинку актриса Волинського народного хору Тамара Крищук з приводу того, що гаряча вода суцільним потоком заповнює підвал. І хоч в ньому вже давно ніхто нічого не тримає, але ж руйнується житло, втрачається підігріта вода. Мабуть, Тамарі Крищук набридло слухати, як шумить і парує кип’яток у підвалі і вона 23 травня цього року звернулася у диспетчерську службу ЖЕП-6. Правда, спочатку навідався один слюсар, згодом прийшло двоє, але так і нічого не полагодили. Жінка ще телефонувала у диспетчерську, а згодом, 15 червня, повідомила про цей порив у підвалі в міську службу «080». Їй пояснили, що нічого не можуть зробити, вода буде текти ще тижнів два, до очікуваної профілактики бойлерної.
Працівники редакції — не аварійна команда, у них дещо інша роль, але розповідь жінки, прямо скажемо, заінтригувала. Невже справді таке можливе, щоб в Луцьку, в європейському місті, за словами Тамари Крищук, півтора місяці підігріта вода влітку (чим мерія гордиться), наче якийсь гейзер, вирувала у підвалі?
Достеменно побачити, що ж робилося в занедбаному підвалі, не вдалося. Потрібно було надівати чоботи. Хоча було чути,що вода вирує десь біля засувки, усе парувало наче в лазні, а потік її спрямовувався кудись вглиб підвалу. Щоправда, кип’яток частково розбавлявся холодною водою, яка текла зверху з труб.
Директор ЖЕП-6 Олександр Гітунець в цьому водопаді не бачив великого дива і посилався на те, що для того, аби полагодити чи поставити нову засувку, треба відключати район (а це багато висотних будинків) від тепломережі, і цього не хочуть робити майстри підприємства «Луцьктепло», бо 4 липня все одно поставлять бойлерну на профілактику. Проте начальник району підприємства «Луцьктепло» Юрій Благовірний та майстер Орест Венцель заперечили: мовляв, ми ніколи не відмовляли слюсарям в таких випадках, зупинимо бойлерну на якусь годину, нехай ремонтують. Не знати, хто з них має рацію. Певне, всім байдуже. Що дивно, після втручання кореспондента потік гарячої води було зупинено вже на другий день. Протягом двох годин майстри полагодили протікання і гарячої, і холодної води. Ніхто, звісно, за втрату підігрітої води (не моє діло визначати її кількість) не заплатить, бо винного, як правило, у нас не знаходять. Олександр Гітунець винуватить тих «майстрів» — мешканців будинку, які самовільно з тих чи інших причин варварським способом перекривають час від часу засувку. Оскільки, як повідомила Тамара Крищук, вхідні двері до підвалу й надалі залишаються незамкненими, то цілком можливо, що «гейзер» знову оживе.
До речі, чому втрата води і руйнування будинку схвилювало лише Тамару Петрівну? Чому не виставили мешканці квартир пікети біля управління житлово-комунального господарства міста? Чи не тому, що ця жінка на відміну від інших давно тут мешкає і не має заборгованості за комунальні послуги? Вона чесно платить і їй болить безгосподарність. Мешканці будинку заборгували «Луцькводоканалу» та «Луцьктеплу» приблизно по 13 тисяч гривень. Уявляю, як ці господарі квартир поміж собою перемовляються: «Вода витікає, її не перекривають вчасно, а ми маємо платити?..» А прийде ж час, коли будуть всі дивуватися, що будинок розвалюється. Виходить, створили такі собі «житлові колгоспи», де всі начебто господарі і ніхто ні за що не відповідає? Що чекає ось такі занедбані будинки в майбутньому? Чи не техногенна катастрофа? І це все відбувається на фоні розбудови розкішних особняків, поліпшеного житла-маєтків.
Директор підприємства «Луцьктепло» Анатолій Лучко нарікає, що ніяк не ввійде в дію закон про теплофікацію, коли «всі знатимуть, хто за що відповідає». Але чи будуть його дотримуватися? Керівники житлово-комунального господарства чекають на прийняття Верховною Радою України житлового кодексу, котрий нарешті внесе ясність, що робити з будинками, які дихають на ладан і котрі збіднілий люд, що приречений на виживання, не зможе довести до ладу. Однак закон, не підкріплений капіталовкладеннями і зацікавленістю самих господарів квартир, не діятиме.
У якій ще цивілізованій квартирі можливо таке, щоб гаряча вода більше місяця текла під фундамент житла? Яка ще «помаранчева революція» може вплинути на працівника дільниці, котельні, мешканців будинку, чиновника, щоб їхня свідомість докорінно змінилася? Чи ми в глухому куті, бо вибратися з бідності попри демагогічні «європейські заяви» політиків, ніколи не зможемо? Звісно, окрім тих, хто відгородився загорожею із залізними списами від цього напіврозваленого «колгоспу» і вчить дітей, лікується, відпочиває на Заході, а тут лише вдало «робить гроші».