Курси НБУ $ 29.25 € 31.18
Хоч не бачив палички диригента, але як заспівав!

Ось вона — солодка мить тріумфу.

Волинь-нова

Хоч не бачив палички диригента, але як заспівав!

Незрячий вокаліст із Турійська Василь Сукач виступав на сцені Львівського національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької

Музикою марив змалечку

Уперше його голос я почула на одному з оглядів художньої самодіяльності. Він зачарував чистотою звучання, тембром, вразила і виконавська майстерність вокаліста. Тож при зустрічі поцікавилася, де вчився співу.

— Я самоучка, — ​зізнався пан Василь. — ​У Шкловській школі, де навчався, то Могильовська область сусідньої Білорусі, працював педагог Євгеній Черкасов. Він і показав мені, як треба дихати, коли виконуєш пісню, навчив техніки співу. Та й сам слухав музику, намагався наслідувати співаків.

Природа позбавила малого Василька можливості повноцінно бачити, але наділила унікальним голосом і слухом. Незрячий хлопець, який не відвідував музичної школи, міг зіграти на гітарі чи баяні щойно почуту мелодію — ​підбирав на слух. Виконував пісні не лише українською та російською мовами, а й білоруською. Її досконало вивчив у школі-інтернаті, де навчалися діти з проблемами зору.

Любов до пісні йому, очевидно, передалася з генами. Василеві батьки теж мали гарні голоси. Співали в ансамблі «Народна криниця», одному з найвідоміших художніх колективів Турійського району, і, звісно, вдома. Тож ледве зіп’явшись на ноги, хлопчина вже підтягував услід за мамою «Несе Галя воду…»

Попри унікальний голос і любов до музики, юний Василь себе співаком не бачив. Розумів, що для незрячого з першою групою інвалідності в часи Союзу стати ним нереально. Тож після школи вступив до Гродненського педінституту на історичний факультет. Згодом уже й шкодував, бо, «якби здобув фах лікаря чи юриста, то легше було б знайти роботу». Отримати її незрячому вчителеві й нині непросто, а тоді й поготів. Допоки знайшов, довелося оббивати пороги багатьох інстанцій, працювати у Білорусі вихователем у гуртожитку для незрячих…

«Творчість допомагала мені долати усі незгоди», —  каже пан Василь.
«Творчість допомагала мені долати усі незгоди», — каже пан Василь.

 

 У 2009 році у Львові світ побачив його сольник «Поспішайте до мами, сини».

— У Турійську мене не хотіли, — ​з гіркотою в голосі розповідає чоловік — ​бо ж потрібно було платити двом: мені й асистентові незрячого вчителя.

Але Василеві Васильовичу таки пощастило знайти роботу за фахом в Осьмиговичах. Роки вчителювання згадує з теплотою. Йому подобалася і школа, і хороші, чуйні діти та розуміючі вчителі. Всі ставилися до нього як до рівного. А коли вже працював в освітніх закладах райцентру, то бувало всяке. Іноді стикався зі зверхністю, жалістю, несприйняттям його як педагога. Чого гріха таїти, не лише діти, а й колеги не завжди знали, як поводитися із незрячим учителем. Прощав усім образи, бо любив свою роботу, учнів. У Турійській середній школі, розповідає, працював, поки не побудували нову, а потім була вечірня…

Не кожному щастить випустити диск

Нині пан Василь на пенсії, але інтересу до життя не втрачає. Цікавиться подіями, що відбуваються в країні, на все має свою думку. Вважає, що до справжньої демократії Україні ще далеко, бо якби вона була, не закривали б телеканали. І хоча нині рідше виступає на різноманітних заходах, але якщо запрошують, не відмовляється. Його голос можна почути на звітних концертах району, організації УТОС. А ще — ​на диску. До нього увійшло і 14 пісень, написаних для Василя Сукача поетом, філологом за фахом із селища Луків Степаном Дружиновичем, із яким тривалий час співпрацював.

— Він був не лише колегою, другом, близькою по духу людиною, а й нерідко супроводжував мене у поїздках. А познайомилися ми в Осьмиговичах, де Степан був директором, — ​гортає сторінки пам’яті мій співрозмовник. — ​Колега тоді випустив альбом, до якого увійшло п’ять пісень, які я наспівав для нього.

Вихід диска товариша надихнув Василя Сукача взятися за власний. У 2009 році у Львові світ побачив його сольник «Поспішайте до мами, сини». Пісня, що дала йому назву, написана Степаном Дружиновичем після смерті його неньки. На музику її поклав директор Луківського профтехучилища Володимир Книш. До альбому увійшло 15 пісень Дружиновича, а також інших поетів. Василь Сукач збирався послати його на Всеукраїнський пісенний конкурс, але так і не ризикнув. Побоявся, що його, провінційного вокаліста, не оцінять.

Душа розкривається у пісні

Василь Сукач гордиться своїм сольником. Ще б пак! Записати його вдається не кожному самодіяльному співакові. Але найбільш пам’ятним для мого співрозмовника є виступ на сцені театру імені Марії Заньковецької у Львові. Панові Василю пощастило взяти участь у проекті «Відкрий життя», який започаткувала у 2008-му громадська діячка Оксана Потимко. Його метою було дати шанс талановитим незрячим співакам виступити на великій сцені в супроводі оркестру театру. Проект, який цьогоріч відзначив 10-ліття, не має аналогів в Україні та Європі. Це був інтегрований концерт, у якому люди з проблемами зору співали з відомими вокалістами Валентиною Степовою, Кузьмою Скрябіним, Лесею Горовою, Сашком Положинським.

— Я й до нього брав участь у концертах, — ​розповідає Василь Сукач. — ​Мав записи на Волинському обласному радіо, телебаченні, то мені працювалося легко, хоча часу на репетиції давали мало. А я ж іще й запізнився на день. Але заспівав з першого разу. Причім так, що головний диригент оркестру Богдан Мончурад здивувався, як може незряча людина, яка не бачить нот і палички диригента, відразу виконати складну пісню. Вже згодом в інтерв’ю ЗМІ він розповідав, що спершу дуже хвилювався, не знав, як працювати з незрячими артистами. Адже зазвичай співаки дивляться на його паличку. А незрячі ж її не бачать. Але вихід знайшли. Музиканти грали, орієнтуючись на дихання вокалістів.

15 січня 2008 року Василь Сукач пам’ятає до найменших дрібниць. Каже, що комфортно почувався на сцені з оркестром, отримував виконавський кайф. Публіка була зачарована його піснями «Ой лелеченьки-лелеки» і «Повертайтесь до мами, сини». Самодіяльний співак розкрив у них свою душу, шалене бажання подарувати слухачам радість. 

Telegram Channel