ЛУЧАНИН ПРОГРАВ У КАЗИНО СВІЙ БУДИНОК І СВІЙ БІЗНЕС
Чому так трапилось? Адже здавалось би — людина серйозна, підприємець із досвідом, хороший сім’янин, батько двох дітей. Та й сивина на чолі свідчить, що за плечима вже сякий-такий досвід...
Оксана САМУЛЯК, студентка факультету журналістики Львівського Національного університету ім. І.Франка.
ЖЕРТВИ АЗАРТУ
Порівняно недавно з’явився, але почав досить-таки стрімко розвиватися новий вид бізнесу, а, точніше було б сказати — спосіб видурювання коштів. Мова йде про мережі гральних автоматів. Не встигли й зогледітись, як Луцьк повільно почав перетворюватись на такий собі маленький Лас-Вегас.
Гральні автомати (ціна жетона від 50 коп. до 5 грн.) стоять не лише у кожному третьому магазині, а й просто на вулицях. Великою популярністю користуються і цілі мережі закладів, які спеціалізуються на гральних машинах. Їх приміщення рідко коли порожні, бо бажаючих викинути на вітер гроші у Луцьку, виявляється, не так уже й мало. З проханням розповісти про різні аспекти своєї роботи, охарактеризувати відвідувачів і їх зацікавлення, ми звернулися до працівників альфа-клубу «Гральні автомати», однак надати будь-яку інформацію вони категорично відмовилися.
Особливістю більшості закладів із гральними машинами є затемнені вікна і відсутність годинників (як у справжніх професійних казино). Мета одна: відвідувач повинен абсолютно втратити орієнтацію у часі, не поспішати, якомога більше часу провести в процесі гри, бо саме цим визначається прибуток закладу. Окремі працівники цієї сфери стверджують, що така справа «затягує», у багатьох азартних клієнтів виникає щось на зразок залежності. Виграш, хоч він і трапляється досить рідко, є цілком реальним. Але саме він викликає прагнення грати далі, з метою збагатитися ще і ще.
Прикро, та про мудрість народну майже всі давно забули, а саме вона застерігає нас: безкоштовний сир лише у мишоловці... Іноді з бажанням повернути втрачене люди грають далі, отримуючи програш за програшем. Часто окрім грошей на кін ставлять прикраси, машини, нерухомість... От тільки відсоток успіху дуже незначний. Особисто мені відомий випадок, коли чоловік, імені якого я з певних етичних міркувань називати не буду, програв у казино мікроавтобус та кілька точок продажу на Варшавському ринку. Чому так трапилось? Адже здавалось би — людина серйозна, підприємець із досвідом, хороший сім’янин, батько двох дітей. Та й сивина на чолі свідчить, що за плечима вже сякий-такий досвід. Невже ж саме життя нічого не навчило? Бажаючи повернути свою власність назад, на кін поставив житло... а вже за кілька тижнів сім’я виносила валізи з будинку.
Найбільш прикрим є те, що у лавах азартників більшість становить молодь. Найчастіше це особи віком 25—28 років. Зазвичай вікова категорія відвідувачів під строгим контролем, адже особам до 18 років користуватися гральними автоматами заборонено. Однак не всюди цих правил дотримуються. Наприклад, на першому поверсі ЦУМу, де стоять ігрові машини, вік клієнтів визначають «на око». Чесно кажучи, моє пильне око дало б окремим юнакам не більше шістнадцяти, але ця версія зустріла опір, аргументований тим, що в наш час документи при собі мало хто носить, особливо молоді люди. Тому доводиться вірити хлопцям на слово (саме хлопцям, які становлять близько 95 відсотків бажаючих пограти на гроші). Іноді вони біля машини проводять цілий день: з самого ранку до закриття закладу, витрачаючи від 5 до 150 гривень. У разі виграшу зазвичай на всі виграні гроші купують нові жетони, і гра продовжується.
На моє запитання про те, наскільки реальною є можливість виграшу, спеціалісти відповіли, що для цього потрібно бути не лише асом у обраній грі, а ще й справжнім щасливчиком. Кожен гральний автомат містить всередині комп’ютер, який після того, як збереться достатня кількість грошей, незначну частину повертає. Та це трапляється нечасто.
ЯК НАШІ ДІТИ «ЗАВИСАЮТЬ»
Ще одним популярним місцем, де збираються бажаючі витратити свої кошти, є різноманітні Інтернет-кафе. За відсутності будь-яких вікових обмежень, це місце стало улюбленим для школярів. А де ж іще можна так гарно прогулювати уроки? Хлопці, сміючись, зізналися, що просиджують тут ті гроші, які мама дала, аби купити обід у школі. Переважній більшості з них 12—15 років. У той час, як їх однолітки грають у футбол на свіжому повітрі, юні «хакери» «зависають» за комп’ютером від двох до шести годин (хоча денною нормою є 1—1,5 год.). А наслідки цього можуть бути трагічними.
Як повідомила газета «Комсомольська правда» за 25 червня ц. р., у Єкатеринбурзі раптово помер школяр від... передозування комп’ютером. За монітором хлопець провів близько 12 годин, а потім несподівано упав на підлогу в одному з комп’ютерних клубів свого міста. Діагноз — інсульт. За даними медиків, хлопець був абсолютно здоровим, в організмі ніяких відхилень не виявили, основна причина цього трагічного випадку — опромінення і киснева недостатність, до чого призвело зловживання комп’ютерними іграми.
До речі, бути постійним відвідувачем Інтернет-кафе — задоволення не з дешевих. Година користування Інтернетом у Луцьку коштує від 2,5 до 3,5 гривні. Тепер помножимо на 6 годин (які діти проводять за комп’ютером). Що ж у нас виходить? Не думаю, що кожного дня школярам дають такі гроші на кишенькові витрати...
Проілюструю свої роздуми таким випадком. Трапилося це з однією знайомою мені жінкою взимку в районі Палацу урочистих подій. Поверталася вона ввечері з роботи, коли раптом троє підлітків, років 17—18 на вигляд, штовхнули її у сніг, вихопили сумку з грішми і побігли. Постраждала звернулась у міліцію, і перші місця, по яких повели її правоохоронці, аби знайти кривдників, були саме ті, про які тут йдеться. Отже, спосіб здобувати гроші юні лучани вже винайшли.
Завітавши в одне з таких Інтернет-кафе у Луцьку, яке знаходиться поряд з головним корпусом ВДУ ім.Лесі Українки, я вирішила трішки поспостерігати за відвідувачами. Час від часу сюди забігали студенти з проханням швиденько «скачати» реферати на задані теми. Ще б пак: у бібліотеці потрібно гортати, шукати, думати... Решта присутніх були школярами. Хлопці, досить емоційно сприймаючи перемоги й поразки, грали в футбол, перебираючи пальцями по клавіатурі. Невже повноцінна спортивна гра не була б цікавішою? Поспілкувавшись із дітьми, я дізналася, що улюбленою грою є «стрілялка», а от останню прочитану книжку з п’яти присутніх... не пригадав ніхто.
Чому так низько в моральному та інтелектуальному плані опускається молодь у місті, де цілком достатньо, принаймні у порівнянні з селами, театрів, музеїв, бібліотек, різноманітних спортивних комплексів?.. Нині перед нами постає безліч запитань, на які відповідь знайти не так уже й просто. На жаль, ми стаємо уже й свідками того, як трудящий народ поступово стає гулящим. Та, схоже, поки що це нікого не хвилює.
ЖЕРТВИ АЗАРТУ
Порівняно недавно з’явився, але почав досить-таки стрімко розвиватися новий вид бізнесу, а, точніше було б сказати — спосіб видурювання коштів. Мова йде про мережі гральних автоматів. Не встигли й зогледітись, як Луцьк повільно почав перетворюватись на такий собі маленький Лас-Вегас.
Гральні автомати (ціна жетона від 50 коп. до 5 грн.) стоять не лише у кожному третьому магазині, а й просто на вулицях. Великою популярністю користуються і цілі мережі закладів, які спеціалізуються на гральних машинах. Їх приміщення рідко коли порожні, бо бажаючих викинути на вітер гроші у Луцьку, виявляється, не так уже й мало. З проханням розповісти про різні аспекти своєї роботи, охарактеризувати відвідувачів і їх зацікавлення, ми звернулися до працівників альфа-клубу «Гральні автомати», однак надати будь-яку інформацію вони категорично відмовилися.
Особливістю більшості закладів із гральними машинами є затемнені вікна і відсутність годинників (як у справжніх професійних казино). Мета одна: відвідувач повинен абсолютно втратити орієнтацію у часі, не поспішати, якомога більше часу провести в процесі гри, бо саме цим визначається прибуток закладу. Окремі працівники цієї сфери стверджують, що така справа «затягує», у багатьох азартних клієнтів виникає щось на зразок залежності. Виграш, хоч він і трапляється досить рідко, є цілком реальним. Але саме він викликає прагнення грати далі, з метою збагатитися ще і ще.
Прикро, та про мудрість народну майже всі давно забули, а саме вона застерігає нас: безкоштовний сир лише у мишоловці... Іноді з бажанням повернути втрачене люди грають далі, отримуючи програш за програшем. Часто окрім грошей на кін ставлять прикраси, машини, нерухомість... От тільки відсоток успіху дуже незначний. Особисто мені відомий випадок, коли чоловік, імені якого я з певних етичних міркувань називати не буду, програв у казино мікроавтобус та кілька точок продажу на Варшавському ринку. Чому так трапилось? Адже здавалось би — людина серйозна, підприємець із досвідом, хороший сім’янин, батько двох дітей. Та й сивина на чолі свідчить, що за плечима вже сякий-такий досвід. Невже ж саме життя нічого не навчило? Бажаючи повернути свою власність назад, на кін поставив житло... а вже за кілька тижнів сім’я виносила валізи з будинку.
Найбільш прикрим є те, що у лавах азартників більшість становить молодь. Найчастіше це особи віком 25—28 років. Зазвичай вікова категорія відвідувачів під строгим контролем, адже особам до 18 років користуватися гральними автоматами заборонено. Однак не всюди цих правил дотримуються. Наприклад, на першому поверсі ЦУМу, де стоять ігрові машини, вік клієнтів визначають «на око». Чесно кажучи, моє пильне око дало б окремим юнакам не більше шістнадцяти, але ця версія зустріла опір, аргументований тим, що в наш час документи при собі мало хто носить, особливо молоді люди. Тому доводиться вірити хлопцям на слово (саме хлопцям, які становлять близько 95 відсотків бажаючих пограти на гроші). Іноді вони біля машини проводять цілий день: з самого ранку до закриття закладу, витрачаючи від 5 до 150 гривень. У разі виграшу зазвичай на всі виграні гроші купують нові жетони, і гра продовжується.
На моє запитання про те, наскільки реальною є можливість виграшу, спеціалісти відповіли, що для цього потрібно бути не лише асом у обраній грі, а ще й справжнім щасливчиком. Кожен гральний автомат містить всередині комп’ютер, який після того, як збереться достатня кількість грошей, незначну частину повертає. Та це трапляється нечасто.
ЯК НАШІ ДІТИ «ЗАВИСАЮТЬ»
Ще одним популярним місцем, де збираються бажаючі витратити свої кошти, є різноманітні Інтернет-кафе. За відсутності будь-яких вікових обмежень, це місце стало улюбленим для школярів. А де ж іще можна так гарно прогулювати уроки? Хлопці, сміючись, зізналися, що просиджують тут ті гроші, які мама дала, аби купити обід у школі. Переважній більшості з них 12—15 років. У той час, як їх однолітки грають у футбол на свіжому повітрі, юні «хакери» «зависають» за комп’ютером від двох до шести годин (хоча денною нормою є 1—1,5 год.). А наслідки цього можуть бути трагічними.
Як повідомила газета «Комсомольська правда» за 25 червня ц. р., у Єкатеринбурзі раптово помер школяр від... передозування комп’ютером. За монітором хлопець провів близько 12 годин, а потім несподівано упав на підлогу в одному з комп’ютерних клубів свого міста. Діагноз — інсульт. За даними медиків, хлопець був абсолютно здоровим, в організмі ніяких відхилень не виявили, основна причина цього трагічного випадку — опромінення і киснева недостатність, до чого призвело зловживання комп’ютерними іграми.
До речі, бути постійним відвідувачем Інтернет-кафе — задоволення не з дешевих. Година користування Інтернетом у Луцьку коштує від 2,5 до 3,5 гривні. Тепер помножимо на 6 годин (які діти проводять за комп’ютером). Що ж у нас виходить? Не думаю, що кожного дня школярам дають такі гроші на кишенькові витрати...
Проілюструю свої роздуми таким випадком. Трапилося це з однією знайомою мені жінкою взимку в районі Палацу урочистих подій. Поверталася вона ввечері з роботи, коли раптом троє підлітків, років 17—18 на вигляд, штовхнули її у сніг, вихопили сумку з грішми і побігли. Постраждала звернулась у міліцію, і перші місця, по яких повели її правоохоронці, аби знайти кривдників, були саме ті, про які тут йдеться. Отже, спосіб здобувати гроші юні лучани вже винайшли.
Завітавши в одне з таких Інтернет-кафе у Луцьку, яке знаходиться поряд з головним корпусом ВДУ ім.Лесі Українки, я вирішила трішки поспостерігати за відвідувачами. Час від часу сюди забігали студенти з проханням швиденько «скачати» реферати на задані теми. Ще б пак: у бібліотеці потрібно гортати, шукати, думати... Решта присутніх були школярами. Хлопці, досить емоційно сприймаючи перемоги й поразки, грали в футбол, перебираючи пальцями по клавіатурі. Невже повноцінна спортивна гра не була б цікавішою? Поспілкувавшись із дітьми, я дізналася, що улюбленою грою є «стрілялка», а от останню прочитану книжку з п’яти присутніх... не пригадав ніхто.
Чому так низько в моральному та інтелектуальному плані опускається молодь у місті, де цілком достатньо, принаймні у порівнянні з селами, театрів, музеїв, бібліотек, різноманітних спортивних комплексів?.. Нині перед нами постає безліч запитань, на які відповідь знайти не так уже й просто. На жаль, ми стаємо уже й свідками того, як трудящий народ поступово стає гулящим. Та, схоже, поки що це нікого не хвилює.