«Та куди ж у банк із картоплею?».
Майор поліції у відставці. Історія на вечір
Дзвінок пролунав рівно о десятій ранку. Пані Марія відклала в’язання, зітхнула – і зняла слухавку. – Ваш онук щойно потрапив у серйозну аварію! – швидко тарабанив чоловічий голос. – Він винен, розбив дорогу іномарку, є постраждалі… Йому світить від трьох до п’яти років! Але ми можемо все владнати – якщо допоможете
– Ой, Боже мій… – Марія Іванівна аж побіліла. – Скільки треба?
– Двісті тисяч гривень, – впевнено відповів голос. – Готуйте гроші, зараз приїде наша людина. І нікому ні слова! Якщо пробалакаєтесь – онука посадять точно!
– Та в мене таких грошей удома нема, – затремтів її голос. – Треба їхати до банку, він аж на іншому кінці міста…
– Добре, виходьте надвір, – наказав незнайомець. – За вами під’їде срібляста «Таврія». Вони вас відвезуть, куди треба. І пам’ятайте – мовчати, як риба! Це ж у ваших інтересах.
Через пів години біля банку «Таврія» плавно зупинилась. Водій, похмурий хлопчина у спортивній куртці, приклав палець до губ.
Пані Марія відповіла йому тим самим.
Минуло ще пів години. Вона повернулася з банку з сумкою в руках і глибоко зітхнула:
– Пін-код забула. Він у мене в зошиті, на дачі записаний…
І ось вони вже їдуть за місто.
І пам’ятайте – мовчати, як риба! Це ж у ваших інтересах.
На дачі Марія Іванівна винесла дві торби картоплі й сітку цибулі.
– Давай, хлопче, кидай у багажник – і поїхали!
– У банк? – перепитав водій.
– Та куди ж у банк із картоплею? – суворо глянула вона. – Їдемо додому. По дорозі тільки біля супермаркету зупини – треба хліба й молока взяти.
Водій насупився, але промовчав. Темніло. Він помітно нервував, а Марія Іванівна навпаки – спокійна, мов на прогулянці.
– Чого сидиш, як пан? Допоміг би старій, – сказала вона, виходячи з машини.
Хлопець зітхнув і пішов за нею до під’їзду. Піднялися на п’ятий поверх… і просто у дверях його вже чекали поліцейські.
– А як же онук?! – розгублено пробурмотів шахрай.
– Який онук, хлопче? – спокійно відповіла Марія Іванівна. – Нема в мене ніякого онука. Як і ніякої аварії. Я вас одразу розкусила. Та й у мене п’ять внучок!
– То навіщо ж у банк їхали? – не вгамовувався він.
– Щоб за комуналку заплатити.
– А на дачу навіщо?
– Та картоплю з цибулею додому перевезти, – всміхнулася жінка. – Іди вже, синку. Я тобі не бабця з котом… Я – майор поліції у відставці!
Марія МРІЯ, zyttia.org.
