…У салоні він сказав, що як ветеран війни має право на безкоштовний проїзд. Кондуктор Марія Ляда взяла його посвідчення і передала водієві Дмитру Климку, котрий поклав документ у папку і сказав, що треба платити, бо в салоні вже є чотири пасажири, які мають пільги...
Олександр НАГОРНИЙ
Житель села Гать Луцького району Володимир Капись, як він повідомляє у листі до редакції, приїздив до Луцька за ліками. А вже після 11-ої години на зупинці, що по вулиці Володимирській, чекав автобуса Луцьк—Торчин. У салоні він сказав, що як ветеран війни має право на безкоштовний проїзд. Кондуктор Марія Ляда взяла його посвідчення і передала водієві Дмитру Климку, котрий поклав документ у папку і сказав, що треба платити, бо в салоні вже є чотири пасажири, які мають пільги. Чоловік попросив показати положення, згідно з яким ветеран війни повинен платити. Водій інструкцію не показав, а кондуктор заявила, що треба платити, бо дорогі бензин та запчастини...
Цілком зрозуміло, що цей конфлікт проходив не в такому спокійному руслі, а на підвищених тонах. Капись пише, що оскільки відмовився платити, то його почали виганяти з автобуса. На зупинці в селі Гать його посвідчення викинули, наче сміття, а якісь молодики, як він твердить, “почали мене тузати”. Однак суть не в цьому пересічному конфлікті, який завершився більш-менш благополучно і обидві сторони начебто і жалкують, що дещо погарячкували. Але ж буває, що знервовані підприємці, відстоюючи свої права у власному автобусі, і руки розпускають. Не завжди й пасажири поводяться достойно, оскільки самогону в селах достатньо. І, як правило, причина одна: ветерани, літні пасажири вважають, що вони мають право на безкоштовний проїзд, а водії їх запитують: хто ж буде компенсувати їм витрати за пільгове перевезення? Можна сказати, що народні депутати України, ухвалюючи популістські рішення про надання пільг багатьом категоріям пасажирів, тим самим спровокували конфліктні ситуації. Адже приватним перевізникам не належить будь-яка компенсація за перевезення пільговиків. Законом про перевезення пасажирів передбачено надання субвенцій лише юридичним особам, тобто АТП, які ще подекуди залишились. Ми поцікавилися у керівників ВАТ “Луцька АТП-10727”, чи справді підприємству надають передбачені субвенції. З’ясувалося, що АТП, котре ще має десь до 100 автобусів, торік відшкодовано 1.300 тисяч гривень. Негусто. Відповідно до Закону “Про бюджет на 2005 рік” на приміських маршрутах ветеранам війни, наприклад, надано право безкоштовного проїзду, вже не кажучи про учасників бойових дій, інвалідів війни, громадян, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС першої і другої категорії та інших. Зовсім інші правила перевезень пасажирів пільгових категорій на автобусах міжміського сполучення (а такими вважаються, якщо маршрут перевищує 50 кілометрів). А оскільки тепер нерідко автобуси курсують з обласного чи районного центру у віддалене село, то й виходить міжміський (внутріобласний) маршрут, котрий “з’їдає” пільги, наприклад, учасників війни. Учасники бойових дій на такому маршруті мають право безкоштовного проїзду по талону один раз на два роки (туди і назад), або один раз на рік з 50-відсотковою знижкою. Інваліди війни третьої групи по талону можуть проїхати один раз на рік (туди і назад) з 50-відсотковою знижкою, а на період з 1.10 по 15.05 мають постійну 50-відсоткову знижку. Власне, з цим порядком пасажири можуть ознайомитися на автостанціях, аби було бажання. Якщо ж йдеться про маршрутки в Луцьку, то перевізники працюють на основі угод з міськвиконкомом. Визначено шість пільгових категорій найменш соціально захищених категорій населення, котрі водії зобов’язані перевозити безкоштовно — дві особи в маршрутці. Чи обмежується кількість пільговиків, наприклад, учасників війни, яких мають перевозити одночасно в салонах приватники на приміських маршрутах? На жаль, перевізників і ветеранів зіткнули лобами. Перевізники, що працюють на дорогах Луцького району, занесли в редакцію положення про порядок пільгового проїзду на території області на... 2001 рік, яке було тоді погоджено з обласним автотранспортним управлінням та постійною комісією обласної ради. Згідно з цим документом “на благодійних умовах” і, як зазначено, “з метою забезпечення рентабельності перевезень”, безкоштовно перевозиться один—чотири пільговики, залежно від кількості місць в транспорті. Перевізники й досі посилаються на ці правила, котрі, як сказали в обласному автотранспортному управлінні, не діють, бо давно опротестовані прокуратурою. А хіба раз ми в місті бачимо, як водії деяких маршруток “проскакують” мимо стареньких людей з паличками: раптом це пільговики? Але повернемося до випадку з ветераном війни Володимиром Каписем. На цьому маршруті перевозить людей молодий підприємець Юрій Михалюк. Але декілька тижнів за його дорученням їздив своїм автобусом уже згадуваний Дмитро Климко, котрий раніше працював у Луцьку. Ось він і пішов на конфлікт з ветераном. Юрій Михалюк і його дружина Марина, які проживають у селі Антонівка, запевнили, що з ними нічого подібного не траплялося. І в це віриться, бо відгуки про них якнайкращі, вони знають селян і їх знають та шанують. А буває ж зовсім інакше. Один перевізник звертався до своїх колег таким чином: “Майте совість, із-за тої гривні втрачаєте людську подобу”. Однак несподівано на перешкоді до злагоди виник ще один суперечливий момент у перевезеннях в районі. З 26 червня 2005 року Юрій Михалюк може уже на законних підставах не перевозити тих же учасників війни. Подружжя оформило маршрут як міжміський (внутріобласний), по якому заїжджають у 10 населених пунктів (протяжність 59,3 кілометра). І це зроблено не спеціально. Адже діє затверджена облдержадміністрацією програма про охоплення пасажирськими перевезеннями найвіддаленіші села. Зокрема, Михалюк заїжджає тепер в с. Горзвин і повертається. А які дороги в селах, розповідати не треба. Перший заступник голови райдержадміністрації Богдан Карабан запевнив, що ветеранів війни та інших селян, які мають пільги, і надалі по цьому маршруту перевозитимуть безкоштовно. Є у влади засоби впливу. Недавно була пропозиція відкрити ще один маршрут у селах Луцького району. Відбувся сход селян у Білостоку з участю сусідніх сільських голів та директорів шкіл і було вирішено, що не варто цього робити. Серед деяких причин Богдан Карабан назвав і те, що в нинішніх сумлінних перевізників знизились би прибутки на третину. Хлопці йдуть назустріч, коли треба дітей перевезти, в інших ситуаціях. Отже, можна жити без конфліктів там, де влада дбає про ветеранів, що втратили здоров’я на фронті і на повоєнних роботах. Але коли ж будуть врегульовані питання пільгового перевезення заслужених людей на законодавчому рівні? Декілька років мусується питання про надання ветеранам чи інвалідам, іншим категоріям постраждалого населення адресної допомоги. Отримав певну суму і вирішуй: витрачати її на проїзд чи приберегти на хліб? Доводиться виплачувати мільярди гривень з держбюджету на субвенції для перевізників — юридичних осіб. А як бути з приватниками? Можна, звісно, ставити й так питання: перевізники не збідніють, як підвезуть похилого віку людину. Недаремно ж у Луцьку гасає якихось декілька сотень маршруток, отже, займатися цим бізнесом вигідно. Дехто й справді втрачає від свіжої копійки “людську подобу”. А з іншого боку — вони сплачують податок. То чому народним депутатам України, яким, до речі, надається право безплатного проїзду у всіх автобусах (цікаво, хто з них ними користується?!), встановити раз і назавжди чітку систему фінансування безкоштовного перевезення чи із знижкою громадянам, яким надано право на пільговий проїзд? На обласному рівні, окрім рекомендацій перевізникам займатися благодійництвом, “м’якого” адміністративного тиску, нічого нового керівництво не придумає.
