ХУДОЖНИЦЯ З ДОМАШЕВА

Інвалід першої групи Любов Мельник освоїла техніку петриківського розпису і навчає її школярів.

Євгенія СОМОВА

-Олежику, принеси-но мої роботи, — просить Люба восьмирічного племінника, який приїхав з Луцька на канікули до бабусі з дідусем і тітки. І хлопчина виносить з кімнати сувенірні дошки, ложки, кухонні набори, розписані «петриківкою», викладає їх на столі у веранді.
Такі роботи, подумалось, прикрасили б кухню будь-якої господині. І з задоволенням розкуповувалися б. Але, на жаль, вони не продаються.
— Мої роботи — в одному екземплярі, — пояснює Люба. — поставити «на потік» розпис не можу — не маю матеріалу і столяра, який би виготовляв ложки, шкатулки, сувенірні дошки. А раніше було легше. Сувенірні дошки виготовляв «за дякую» сусід Олександр Наумчук. Працював на пилорамі, а там завжди були якісь відходи. Нині він там не працює — і я без роботи.
Люба з ностальгією згадує часи, коли працювала в Луцьку, на підприємстві інвалідів «Енергія» при обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів. Проблем з матеріалом для розпису не мала. Сувенірні дошки привозили їй з столярного цеху на квартиру.
— Я й досі рахуюсь на підприємстві, — розповідає дівчина, — ніхто мене не звільняв з роботи, але ніхто й роботи не пропонує. А так би хотілося знову повернутися в цех, займатись улюбленою справою.
Поцікавилась, скільки часу затрачає майстриня на роботу.
— На розпис — небагато, якщо в уяві вже є композиція, то за півгодини нанесу малюнок.
— У ваших роботах, крім червоного, чорного і жовтого кольорів, характерних для «петриківки», є й голубий...
— Це колір поліського льону. Він гарно поєднується з основною гамою, — пояснює майстриня.
Її роботи не раз демонструвалися на виставках народних промислів у Ківерцях, Луцьку. Майстерність Люби Мельник оцінили і в столиці. На конкурсі художньої творчості інвалідів у 2003 році, організованому всеукраїнським журналом «Соціальний захист», молоду майстриню з Волині було відзначено дипломом переможниці.
Працює Люба, як каже, під настрій. За роботу сідає пізно ввечері, коли батьки і бабуся вкладуться спати і ніхто не заважає їй творити. Влітку працює переважно на веранді. Тут її робочий кабінет. Тут сонячно і просторо, а у вікна зазирають квіти, городнє зело — то ж руки самі беруться за пензлик. До речі, він у майстрині особливий — з котячої шерсті. М’яка шерсть гарно «кладе» фарбу на дошку. А оскільки придбати такий складно, то Люба виготовляє сама.
Майстриня закінчила заочні курси в Київському освітньо-художньому центрі «Оберіг». Спершу здобула там фах викладача малювання, а вже згодом — свідоцтво майстра художнього розпису.
— Мені завжди чомусь хотілося малювати. Пригадую, ще в дитинстві лежу у лікарні і вимальовую на папері людей, звірів, квіти. А коли вчилася у Самбірському швейному училищі, то найбільше любила уроки моделювання, бо на них можна було дати волю фантазії. Хотіла після закінчення училища іти далі вчитися, стати дизайнером одягу, але перешкодило здоров’я.
Кажуть, життя складається з випадковостей. Люба не упустила свій шанс. Випадкова зустріч з вчителькою Світланою Миколаївною, донькою директора місцевої неповної середньої школи Євгенії Василівни Ковальчук, змінила життя дівчини, наповнила його змістом.
— Коли Світлана Миколаївна запитала, чи не хотіла б я вести гурток художнього розпису, — розповідає моя співрозмовниця,— я злякалася: чи зможу?
Люба довго готувалася до першого уроку, продумувала до дрібниць, що скаже дітям, та коли галасливий натовп школярів увірвався до хати (перший урок проводила вдома), жахнулася: «Господи, та я ж їх не перекричу!». Але кричати їй не потрібно було — діти слухали ледве не з розкритими ротами. За півроку її гуртківці організували виставку робіт. А випускниця Оля Грицюк розписала сувенірні дошки і подарувала на згадку усім вчителям.
— Золота дитина, — хвалить ученицю керівник гуртка, — гарно малює. Мають хист Таня і Богдан Подзюбанчуки, Олександр Мудрак, Вітя Ковальчук.
Інвалідам живеться нелегко. Крім матеріальних проблем, гнітить те, що їм не вистачає спілкування. Щоб заповнити цей вакуум, дівчина записалася у харківський клуб книголюбів. Правда, книги нині дорогі. То ж нерідко доводиться відмовлятися від облюбованої літератури.
Люба виступила одним з ініціаторів створення в Ківерцівському районі організації інвалідів і заочних курсів петриківського розпису.
— Я навчилася техніки розпису заочно, то й інші зможуть,— аргументує своє рішення. — Розсилатиму учням ксерокопії методичних посібників, а вони мені — свої роботи. Навчання триватиме два роки. Цього часу достатньо, аби освоїти розпис.
Любину ініціативу підтримала місцева влада, виділила кошти на папір для ксерокопій, фарби, пензлики. У пошуку учнів майстриня звернулася до ківерцівського відділення обласної асоціації «Особлива дитина». Але, на жаль, там не виявилося бажаючих вчитися петриківському розпису. Та майстриня рук не опускає. Нема в районі, то, напевне ж, в області знайдуться. Люба, як то кажуть, робить ставку на сільських дітей, молодь. Їм, вважає, живеться тяжче, ніж міським ровесникам з вадами здоров’я. Тож запрошує усіх, хто хоче навчитись техніки декоративного розпису на заочних безкоштовних курсах, зателефонувати їй чи написати листа. Телефон для контактів у селі Домашів 8 (265) 2-75-20. Писати Мельник Любові Федорівні слід на адресу: вулиця Лісова, 12, село Домашів, Ківерцівського району, 45213. ў
Ківерцівський район.