Мало хто знає, що значна частина української кінематографічної спадщини радянського періоду досі знаходиться в архівах Держфільмофонду Росії, які містяться в селищі Бєлиє Столби під Москвою...
Мало хто знає, що значна частина української кінематографічної спадщини радянського періоду досі знаходиться в архівах Держфільмофонду Росії, які містяться в селищі Бєлиє Столби під Москвою.
За підрахунками спеціалістів, там зберігається близько тисячі назв українських фільмів, що у перерахунку на плівку становить 1,8 мільйона метрів. І це переважно стрічки, які мають досить високу художню й історичну цінність. Кращі радянські фільми, як показує практика, викликають інтерес не тільки у пенсіонерів. Наприклад, в двох російських кінотеатрах, де демонструються такі стрічки, — постійні аншлаги. У свій час підприємливі москвичі навіть мали намір переобладнати під кінотеатр повторного фільму один із київських кінотеатрів, але щось цьому зашкодило, а, можливо, самі подумали, що це занадто визивно. А що ж ми, чому не ставимо питання про повернення кінематографічної спадщини українських студій? Руки не доходять? Чи соромимось потурбувати свого північного сусіда? Прикро чути від працівників Національного центру імені Довженка, що у ближчий час розраховувати на повернення нашої цінної культурної спадщини не доводиться. Більше того, деякі історики українського кіно вважають, що українські фільми назавжди залишаться в архівах Держфільмофонду Росії. Сумно і боляче це усвідомлювати.
