Погода на Волині: не забудьте парасолю і добрі чоботи!

Крім того, вдень 13 листопада, в Луцьку та по області, очікуються пориви північно-західного вітру 15 – 20 м/с.

Рівень небезпечності I, жовтий.

Температура повітря 13 листопада:

У Луцьку: вночі +3...+5°C, вдень +5...+7°C. 

По області: вночі +1...+6°C, вдень +3...+8°C.

Субота, 14 листопада

Погода: мінлива хмарність, без істотних опадів.

Вітер: північно-західний, 7–12 м/с.

Температура: вночі від +2°C до -2°C (місцями можливі заморозки), вдень повітря прогріється орієнтовно до +5...+10°C.

Графік прогнозу погоди на Волині від Українського гідрометеоцентру:

 

А що нам віщує Sinoptik.ua?

 За останні 130 років 13 листопада на Волині були зафіксовані такі температурні піки:

= максимальний: +14.7°C (2019);

= мінімальний: -10°C (1984).

Усміхніться!

Операція «Парасолька» або Поштовий детектив

Того ранку небо затягнуло так, ніби хтось перекинув над Луцьком відро з синькою. Листоноша Сергій, закинувши на плече важку сумку з газетами, свіжими рахунками та конвертами з пенсією, вже виходив із відділення, як раптом пустився рясний дощ.

– От халепа, свою парасолю вдома забув! – плеснув себе по лобі Сергій. – А в мене ж у сумці десять примірників «Волині» і пенсія для бабусь Орисі, Ольги і Макарівни – якщо розмокнуть – вони мене тими ж газетами й відлупцюють!

Повз проходила оператор Рита Володимирівна. Вона з милою усмішкою простягнула колезі свій запасний аксесуар:

– Та беріть, Сергію! Не мокнути ж вам. Тільки обережно, вона в мене трохи… специфічна.

Сергій на радощах не роздивився, вискочив на ґанок, натиснув кнопку – і над його головою пишним бутоном розквітла яскраво-рожева парасоля в величезний білий горошок, та ще й із мереживними рюшами по краях! Плювати – головне, що газети сухі.

Іде Сергій вулицею, поважно так, пенсію розносить, під рожевим куполом від дощу ховається. Аж тут, із-за рогу аптеки, з повною торбою продуктів виходить його дружина Галина.

Галина зупинилася як вкопана. Її погляд повільно піднявся від кирзових черевиків чоловіка до куртки, а далі – до грайливих мереживних рюшів у горошок. Хмари на небі вмить здалися легким пушком порівняно з тим, що зібралося на обличчі Галини.

– Сергію… – тихо, але з металом у голосі почала вона. – Я, звісно, знала, що ти в мене чоловік із тонкою душевною організацією, але чий це гламурний купол над твоєю лисиною?

– Галю, ти не так зрозуміла! Це робочий інвентар! – почав виправдовуватися Сергій, але під суворим поглядом дружини якось сам засумнівався у власній версії. – Рита Володимирівна позичила, щоб пошта не намокла!

– Ага, значить, у Рити Володимирівни ти вже під крильцем грієшся?! Зараз я піду у ваше відділення і розберуся, які там у вас «робочі інвентарі»!

Галина рішуче розвернулася і покрокувала в бік пошти, а Сергій побіг слідом, намагаючись на ходу скласти кляту парасолю, яка, як на зло, заклинила.

У відділенні панувала робоча тиша, яку вмить розірвав грізний стукіт каблуків Галини. За стойкою вже стояла Наталія Анатоліївна, начальник відділення – жінка з залізною витримкою та миттєвою реакцією, яка бачила в цьому житті все: від загублених посилок до бунтів пенсіонерів у день виплат.

Побачивши розлючену Галину і захеканого Сергія з розкритою рожевою парасолею в руках, Наталія Анатоліївна за секунду прорахувала ситуацію. Не давши Галині й рота відкрити, начальниця суворо насупила брови, глянула на підлеглого і гримнула на все відділення:

– Сергію! Я не зрозуміла, чому ти повернувся з маршруту?! Де твій напарник?!

Сергій кліпнув очима, але вчасно впіймав підморгування шефині.

– Так я… оце…

– Ніяких «оце»! – перебила Наталія Анатоліївна, звертаючись уже до ошелешеної Галини. – Вибачте, пані, ви, бува, не в курсі, куди подівся наш стажер? Я ж їм на двох видала одну службову парасолю! Спеціально взяла найяскравішу – рожеву в горошок, з нашого фонду забутих речей, щоб листонош на дорозі в туман і зливу водії здалеку бачили! Техніка безпеки! А то у нас вчора одного ледь велосипедом не збили в сірому плащі!

Галина завмерла, переводячи погляд із суворої начальниці на розгубленого чоловіка.

– То це… службова? – перепитала вона вже значно тихіше. – Для безпеки?

– Авжеж! – не моргнувши оком, підтвердила Наталія Анатоліївна. – У нас тепер новий стандарт! Сергію, негайно повертайся на дільницю, і щоб парасолю тримав вище – нехай усі бачать, що йде державна служба! А то премії позбавлю!

Сергій виструнчився, кивнув дружині, мовляв, «бачиш, служба не чекає», і поважно виплив із відділення під рожевими рюшами.

Галина ще секунду постояла, ніяково усміхнулася начальниці, пробурмотіла «вибачте, побіжу борщ гріти» і вийшла. А Наталія Анатоліївна спокійно поправила окуляри, повернулася до Рити Володимирівни, яка ледь стримувала сміх під столом, і діловито сказала:

– Рито Володимирівно, завтра принесете свою парасолю в білі ромашки. Будемо впроваджувати в нашому відділенні європейські стандарти безпеки праці.

Зараз також читають: На Поліссі теща знесла будинок із квартирою зятя.