Поштарський бунт на Тернопільщині – у Почаєві звільнилися усі листоноші
Листоноші нарікають, що з них зробили ходячі магазини
Дев’ять заяв датовані одним днем, коли на пошті оголосили про зміну графіка, повідомляє ТСН.
“Сказали, що все”, – констатує керівник Почаївського відділення зв’язку Марія Нек.
Юлії - 26, дівчина, пакуючи поштарську торбу, губиться у назві власної професії – вантажник, носій, марафонець, інкасатор чи продавець. “По нормативах має бути сумка не більше 7-8 кілограм. На практиці ж виходить 15-кілограмова", - каже вона.
Взимку використовувати старий службовий велосипед забороняє техніка безпеки. Пішки ж обійти 14 вулиць її дільниці протяжністю майже двадцять кілометрів нереально. Якщо раніше за нормами їй виділяли дві хвилини на обслуговування однієї людини, то тепер і їх зменшили. Але насправді, щоб видати людині пенсію, жінка витрачає щонайменше десять хвилин. “От приходжу, даю розписатися, нарахую гроші, перерахують, бо вона мусить після мене перерахувати. Ще товару пропоную, як-то кажуть”, – пояснює поштарка Світлана Хоміч.
Листоноші нарікають, що з них зробили ходячі магазини.
“Оце для бабки-пенсіонера товар першої необхідності – кава! Бабця купує таблетки від тиску – ми їй каву носимо. Бабка получає пенсії півтори тисячі — бабка візьме шоколадку за 21 гривню?”, – пояснюють вони. Поштарки тягнуть на собі торби з пляшками олії і банками томатної пасти.
Наймолодшій почаївській листоноші Юлі 26 років, дівчина, пакуючи поштарську торбу, губиться у назві власної професії – вантажник, носій, марафонець, інкасатор чи продавець. “По нормативах має бути сумка не більше 7-8 кілограм”, – каже вона. На практиці ж виходить 15-кілограмова.
З нею вирушає на дільницю стоптувати своє взуття. Поштарські чоботи — це найболючіша тема листонош. “Це нам дали чоботи, щоб ми ходили зимою. Вони слизькі”, – каже Оксана Гнатишин. Про свої проблеми листоноші говорили не раз, але їх ніхто не чує.
“Нам доводять, що ми нічого не носимо, нема навантаження в нас, бо в нас мало газет. Подивіться, будь ласка, коли я його розсортую, в якій порі я звідси вийду. Ніч буде. Скоротили один день – раз, зарплата взагалі мала – два, ну і нема ні лікарняного, ні відпустку такої нема, нічого”, – нарікають працівники.
“От моя заробітна плата мене теж не влаштовує”, – говорить директор Кременецького Центру поштового зв’язку Петро Брик.
Як і хто буде розносити пенсії, комунальні квитанції, листи чи газети десяти тисячам жителів Почаєва наприкінці грудня – невідомо.
