Доля забрала у 9-річної Катрусі та її 6-річного братика маму десять років тому. Батько, якого засудили за вбивство, опинився у в’язниці, а малечу прихистила у своєму домі тітка. Так у сім’ї Міщуків з Гранатова, що у Локачинському районі, разом з сімома своїми дітьми стали виховувати двох прийомних...
Руслана ТАТАРИН
Доля забрала у 9-річної Катрусі та її 6-річного братика маму десять років тому. Батько, якого засудили за вбивство, опинився у в’язниці, а малечу прихистила у своєму домі тітка. Так у сім’ї Міщуків з Гранатова, що у Локачинському районі, разом з сімома своїми дітьми стали виховувати двох прийомних. А нещодавно Катерину віддавали заміж. На рушничок щастя її благословляла названа мама — Надія Іванівна.
ДІТЕЙ НІКОМУ НЕ ВІДДАМ Таке рішення прийняла жінка ще плачучи над труною сестри. Марії було лише сорок дев’ять, коли чоловік, вимагаючи грошей на горілку, яких не мала, позбавив дружину життя. Вона померла у лікарні, на руках у Надії Іванівни. Біда трапилась на Спаса. Суд виніс вирок вбивці — сім років позбавлення волі. З в’язниці він так і не вийшов, там і помер, не дочекавшись до закінчення терміну два роки. Новина про трагічну смерть Марії швидко розлетілась по району. До сім’ї Міщуків дійшли чутки, що Катрусю і Василька хоче забрати бездітне заможне подружжя. — Хай навіть у нас нема великого багатства, але ми одна родина. Нікому я дітей не віддам,— категорично заявила жінка, яка сама виросла у сім’ї, де було 9 дітей. — Як каже народна мудрість, краще бідний дім, та свій, ніж заможний та чужий. Катрусю і Василька двоюрідні брати і сестри прийняли до свого гурту одразу. Разом їли, бавилися, готували уроки, іноді сварилися, але завжди були однією сім’єю. Надія Іванівна своє тепло, лагідне мудре слово ділила між усіма порівну. Хтось у селі захоплювався її великодушністю, хтось заздрісно шипів, мовляв, “дитячі” гроші хоче отримати. Вона мало дослухалась до чужих балачок, а просто любила дітей, не ділячи на власних та прийомних, щиро називаючи рідними. У роботі, у турботах минали дні. Зранечку вставала, бігла на ферму, де працювала дояркою, потім давала лад власному господарству та дітворі. А сьогодні вони вже добрі помічники. Найстаршому, Олександру, — 34 роки, а найменшому, Леоніду,— 17. Вже дочку Оксану віддала заміж, а тут Катруся, закінчивши навчання в технікумі, повідомила, що знайшла собі пару.
ПОЄДНАЛИСЯ ДУШІ І СЕРЦЯ Лише один танець з Катериною — і Віктор зрозумів: це його доля. — Тихий, спокійний, роботящий,— так говорить про чоловіка Катя. — Хороша, добра,— посміхаючись, вторить їй Вітя. Хочеться, щоб теплі, щирі слова, сказані на другий день після весілля, молоді люди говорили одне одному все життя. Правда, до того моменту, коли він промовив такі милі серцю кожної дівчини освідчення, вони йшли більше року. Зустрічі були нечасті, тому коли бачились, то засиджувались, бувало, до сходу сонця. Віктор приїжджав у Гранатів до матері, а жив з бабусею Оленою Мирончук у селі Велика Осниця Маневицького району. З раннього віку бабуся була йому за маму і за тата. Тому коли 77-літня Олена Степанівна приїхала на весілля, Надія Іванівна кликала її свахою. Вона подарувала внуку на нове господарство коня. — У Катрусі буде не гірше весілля, як в інших,— давно вирішила багатодітна мати, звичайна сільська жінка, яка не має великих статків, бо де візьмуться великі гроші у доярки. Вона ні хвилини не вагалася, коли йшла оформляти кредит. “Весілля — це ж особлива подія у житті Катрусі, а гроші потихеньку з пенсії віддаватиму. Я одній дочці зробила весілля і цій зроблю”,— всім говорила. До зазначеного урочистого дня оформила позику в банку на дві з половиною тисячі гривень, закололи кабанчика, накликали гостей близько двох сотень. — Де вони всі помістяться?— подивувався голова районної ради Віктор Загорський, який був серед запрошених. А згодом за весільним столом похвалив господиню: — Ти, Надю, молодець, втерла носа всім. Разом із Віктором Івановичем приїхали начальник відділу освіти Михайло Скопюк, начальник управління праці і соціального захисту населення Оксана Турелик, начальник служби у справах неповнолітніх Валентина Кухарук. Вітав наречених і директор Шельвівської школи Микола Дацюк. Вони вручили подарунки та 500 гривень. — Я дякую районному керівництву, що не погордувало і приїхало вітати дочку,— щиро каже жінка. З нетерпінням чекали голову ТзОВ “Світанок” Віктора Чечерв’яка, який обіцяв “перепити” молодій сім’ї корову. Та так і не дочекались. Як виявилось, одного бажання голови зробити благородну справу замало, інші члени правління не підтримали його задуму. Мешкатимуть молоді у хаті, де колись жили батьки Каті і Василька. — Правда, там потрібно зробити ремонт, бо вона довгий час стояла пусткою, зате матимуть власне гніздечко,— радіє за дітей Надія Іванівна. — Виділили їм гектар городу, частину паю. Мати дала Віктору двоє поросят. Хай самостійно дають всьому лад. А поки все полагодять, зять житиме з нами. І через хвилину додає: “Знову сміятимуться сусіди, що Міщучка не віддає дітей з хати”. Бо таки справді нічогенька сімейка у Надії Іванівни: разом з новим зятем — 14 душ. Спільною працею зароблять на хліб насущний — мають дві корови, двоє коней і лоша, обробляють сім гектарів землі.
... І ДОВГИХ РОКІВ ЖИТТЯ Їдучи поспілкуватись з молодою сім’єю, і гадки не мала, що потраплю на день народження. І не просто на день народження, а на 55-літній ювілей до господині оселі. То ж перший тост за святково накритим столом був за здоров’я та мудрість іменинниці, яка благословила молодят на щасливе майбуття. І побажання довгих років життя, бо ж ваше благословення, Надіє Іванівно, потрібне ще сімом дітям.
