У ШІСТНАДЦЯТЬ СТАЛА МАТІР’Ю І... ПОКИНУЛА СВОГО СИНА

18 травня цього року у неповнолітньої жительки Михайлівки Локачинського району Ольги Г. народився хлопчик, а кількома днями раніше їй виповнилося шістнадцять.

Руслана ТАТАРИН

Мати і батько Ольги померли, коли вона була ще школяркою. Дівчинку виховували дідусь з бабусею, але нещодавно вона залишила цей грішний світ, а дідуся забрала до себе дочка, Оліна тітка.
Сирота, не відчуваючи ніякого контролю з боку дорослих, жила, як хотіла. Найперше закинула навчання, а потім знайшла друзів сумнівної репутації і разом влаштовували гучні гулянки, про які наступного дня гомоніло все село. Недобра слава про молодих людей, що байдикують і пиячать, розлетілась на всю округу. Працівники відповідних служб району не раз проводили виховні бесіди з дівчиною, яка поволі опускалася на дно, та розмови не давали жодного результату. В її оселі знаходили прихисток різного роду пиячки та раніше судимі.
У той час, коли її однолітки закінчували 9-ий клас, Оля готувалась стати матір’ю. Бачачи, що дівчинка вагітна, директор Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Ганна Нікітіна і начальник служби в справах неповнолітніх Валентина Кухарук направили її у спеціальний пологовий будинок, який функціонує у Сокалі за підтримки благодійного фонду “Карітас”. У притулку матері й дитини Ольга прожила майже три місяці (із запланованих шести), перебуваючи під наглядом лікарів та медсестер. Забезпечувалась одягом та продуктами харчування. Та дотримуватися певних норм поведінки дівчині, яка звикла до вільного “лету”, не хотілося і вона звідти втекла.
Медичний персонал, стурбований цим вчинком, зателефонував у Локачі з проханням знайти пацієнтку. Тоді Валентина Дмитрівна разом зі створеною комісією поїхала у Михайлівку. Та застати Ольгу вдома не вдалося. Де вона? Де дитина? Перехожі сказали, що бачили, як старша сестра Ольги, Оксана Войтюк, з коляскою прямувала до городів.
— Приїхавши на поле,— розповідає Валентина Дмитрівна,— побачили лише одну Оксану. Дитини ніде не було. Виявляється, вона залишила хлопчика в магазині під опікою продавця. “А що тут такого? Ми часто так робимо”,— спокійно відповіла на моє обурення.
— В хаті, де жив Максимко, жахливий антисанітарний стан. Всюди розкиданий одяг, памперси, які дали дитині у благодійному фонді. Страшно уявити, що в таких умовах живе немовля,— каже районний педіатр Галина Ковалик.
Незважаючи на спосіб життя, який вела його мати, малюк народився здоровим. Здавалося б радіти та виховувати синочка, та Ольга зовсім так не думає. Вона і далі продовжує мандрувати по селах у пошуках пригод: то в Микуличі подасться, то в Березовичі. До речі, за словами Олі і батько дитини родом з цього — останнього — села. Правда, зараз він відбуває покарання у виправній колонії для неповнолітніх. Офіційно їх шлюб не зареєстровано, бо хто дозволить одружуватись неповнолітнім і сумнівно, чи справді цей хлопчак є батьком Максимка.
Медичним сестрам, які працюють у дитячому відділенні центральної районної лікарні, вже не раз доводилось колихати та забавляти малюків, яких тут лишають матері-зозулі. На цей раз у палаті “агукали” до маленького Максимка. Після постійних поневірянь по магазинах, полях маленьку дитину забрали сюди, і у кабінеті лікаря мати написала заяву, щоб її синочка віддали на один рік у Луцький будинок дитини. В казенних стінах малюк зробить перші кроки та промовить перші слова. Як житиме він під крилом держави серед десятка інших покинутих хлопчиків і дівчаток — невідомо, та, напевно, все ж таки ліпше, ніж у “рідному” домі.
Наслухавшись різних людей, які характеризували Ольгу лише негативно, захотілось поговорити з молодою жінкою, можливо, знайти якесь виправдання такому її вчинку. Та застати вдома її не вдалося. Ні раз, ні другий. “Знову десь “повіялась”,— сказала жінка, яку побачила на вулиці.
Шкода, що, народивши дитину, Оля не хоче дбати ні про її майбутнє, ні про своє. Все ж хочеться сподіватись, що за визначений мамою у заяві рік вона одумається та візьметься за виховання сина.