ВОДА З КРИНИЦІ ПРЕЗИДЕНТА

Анастасія ФІЛАТЕНКО

Журналістський фонд Національної Спілки журналістів України започаткував та проводить акцію «Україна очима редактора». Журналісти з різних регіонів України вже побували на Волині, Донеччині, Закарпатті, Львівщині.

Під час відвідин цих регіонів вони мали можливість ознайомитися з промисловими та сільськогосподарськими підприємствами, зустрітися з людьми, які працюють, творять у різних галузях.

І ось ще одна поїздка із запланованої акції — на Сумщину, батьківщину Президента України Віктора Ющенка. До Сумської області їхали журналісти з Донецька і Одеси, Запоріжжя і Чернівців, Київщини і Волині та інших регіонів України. А з ними наші добрі опікуни з Журналістського фонду — Людмила Богуславська, Тетяна Мішина та фотокореспондент В’ячеслав Водоріз. Завдяки працівникам фонду та підтримці Республіканської партії, Сумської облдержадміністрації стала можливою ця чотириденна поїздка, за час якої автобус із журналістами подолав понад дві тисячі кілометрів.
Зрозуміло, що побувати на Сумщині і обминути президентську батьківщину — село Хоружівку — було б просто гріхом. Вже знали, що за час президентства Віктора Ющенка встигли зробити добру справу для його земляків — до села прокладено пристойну дорогу. Перше, що зустріло у сусідньому з Хоружівкою селі Кулішівка, — певно, єдиний у світі пам’ятник мамонту. Він був відкритий у 1841 році у зв’язку із знаменною знахідкою — кістяком мамонта. Але було дивно, що повсюдно у великих і малих населених пунктах Сумщини нас зустрічав, як у «старі добрі часи», пам’ятник Леніну. Де б не їздили, не побачили ні пам’ятника Тарасу Шевченку, ні національним героям України. Не змінилися і назви вулиць.Таке враження, що і не було понад десять років незалежності України.
Та все ж повернемося у Хоружівку. Перша зупинка біля Андріївської церкви, яку за свій кошт побудували і подарували селу Віктор і Петро Ющенки. Гарна церква з червоної цегли, прицерковними приміщеннями, обнесена кованою огорожею. А двір чарує веселковими барвами квітів. На підході до церкви з обох сторін доріжки посаджено садок і дуже багато кущів калини, яку любить Президент. Кажуть, що це не випадкові насадження, а як пам’ять жертвам голодомору. Прикро було бачити, як у новому саду, серед калинового гаю розкошує бур’ян. Неподалік і школа, хоч і збудована давно, та не без участі свого колишнього, нині такого іменитого учня, як Віктор Ющенко, по-сучасному облаштована.
Ось у цьому дворі, біля хвіртки будинку з розкішними липами, в садибі, де квітують мальви, троянди, інші квіти, ще не схололи сліди його мами Варвари Тимофіївни, яку він так щиро і ніжно любив. Хоч він і Президент, але, як і всім нам, простим смертним, так не вистачає материнської любові. Отож у кожен його приїзд хочеться хоч якусь часинку у спокої посидіти у рідному дворі, напитися холодної води з криниці, торкнутися ручки дверей, яких впродовж багатьох літ торкалася мама, зайти до хати, де живуть спомини про батьків, його дитинство і юність. Адже саме до мами приїжджав Віктор Ющенко за благословенням, коли зібрався йти у Президенти. Встигла лише дізнатися, що її Віктор таки став Президентом, але не натішилася синовими успіхами, відійшовши у Вічність.
Як розповів сусід Ющенків Василь Марченко, у селі добре знали, любили і люблять працьовитих, чемних братів Петра і Віктора, хоч ніхто й гадки не мав, що Віктор стане Президентом. Шанували в Хоружівці їхніх батьків-вчителів, які зуміли виховати і своїх синів чемними, працьовитими та й багатьох учнів, сільських дітей. Як сказав Василь Марченко, дуже переживали за Віктора Ющенка під час виборів, лише двоє у Хоружівці голосували за провладного кандидата. Теплі і добрі слова він мовив про Віктора Андрійовича не тому, що так годиться говорити про Президента, просто він був і лишається для односельчан доброю і щирою людиною, змалку привчений до будь-якої сільської роботи. З добрим гумором Василь Марченко розповідає про те, що його донька Катерина, яка живе нині у Москві, може гордитися тим, що у шкільні роки сам нинішній Президент України катав її на велосипеді.
За хатою, подвір’ям доглядає нині сусідка Ющенків Світлана Тютюнник. Сперш журналісти чемно стояли за парканом, задивляючись на обійстя. Згодом той же Василь Марченко відчинив хвіртку і всі ми сипонули у двір президентської хати, яка виділяється серед інших хіба що червоною цеглою, якою її обклали. Адже і село, як село, і хата, як хата, нічим особливим не виділяється. Хтось просить фотокореспондента Журфонду В’ячеслава Водоріза сфотографувати у пам’ятному дворі, інші п’ють воду з криниці Президента, хоч там вже й вмайстровано водогін. А тим часом група журналістів обступила односельчанку Віктора Андрійовича, фотографується з нею та козами, котрі, кажуть, тримала Варвара Тимофіївна, а нині брати Ющенки передали їх іншому господарю.
Де б не були за чотири дні поїздки по Сумщині, так чи інакше заходила мова про Президента-земляка. Звичайно, людям хотілося, аби край отримав від нього більше допомоги, найперш матеріальної. Адже область, попри всю її оригінальність, славетних людей — хліборобів і робітників, пам’ятки культури, архітектури, все-таки виглядає бідно. Але добрі паростки і надія на майбутнє є. Це вселяє молодь, яка, зокрема, навчається у місцевих вузах — Академії банківської справи, відкритої з допомогою Віктора Ющенка, Політехнічному інституті, Національному аграрному університеті. Корпуси факультетів агроуніверситету, гуртожитки, університетська церква, їдальня, інші необхідні для навчального закладу будови знаходяться на 80-гектарній території. Кругом — море квітів, зелені, зразковий порядок і краса.
На жаль, на сьогодні університет, де навчається близько семи тисяч студентів і який співпрацює з багатьма зарубіжними вузами, не має можливості всім бажаючим надати місце у гуртожитках. Але які це гуртожитки! Зважаючи на існуючі там зручності, комфорт, плата порівняно не така вже й велика. Звичайно, як розповідала перший проректор Тетяна Фотіна і нещодавно призначений ректор Володимир Ладика, вуз має і невирішені проблеми, над якими нині працює.
Власне, це не єдиний об’єкт, яким можуть гордитися на Сумщині. Хіба забудуться собори, наприклад, Молчанського жіночого монастиря, що у древньому місті Путивлі, небаченої краси краєвиди і найчистіша в Україні річка Ворскла, пам’ятки архітектури, історії самого міста, про які може годинами розповідати редактор місцевої газети — журналіст і поет Анатолій Луговський. Вірить у майбутнє заступник голови Путивльської райдержадміністрації Валерій Гуков, закоханий у Путивль, його історію. І в той же час він смутніє, коли розповідає про день сьогоднішній, у якому більше проблем, ніж здобутків. Йому прикро, що люди цього древнього героїчного краю сьогодні живуть не так, як це б їм належало. І знову ж таки надії на Президента Віктора Ющенка, на те, що стане багатою і процвітаючою Україна.