На адресу редакції «Волині» надійшла низка скарг від мешканців Луцька, котрі бідкаються, що за мовчазної згоди міської влади спритники-торгаші відбирають у них дворові території, захоплюють і знищують дитячі майданчики, влаштовуючи під їхніми вікнами магазини, бари, забігайлівки, офіси своїх фірм та автостоянки...
На адресу редакції «Волині» надійшла низка скарг від мешканців Луцька, котрі бідкаються, що за мовчазної згоди міської влади спритники-торгаші відбирають у них дворові території, захоплюють і знищують дитячі майданчики, влаштовуючи під їхніми вікнами магазини, бари, забігайлівки, офіси своїх фірм та автостоянки.
Олександр ПИРОЖИК
Листи з проханням захистити від безкарного чиновницько-бізнесового наступу на дворові території і дитмайданчики лише за останні два тижні надійшли до редакції від мешканців проспекту Волі, вулиць Світла і Стрілецька. Розв`язання окремих аспектів проблем, порушених читачами, потребує детального вивчення. Та випадок зі зверненням жильців будинків №31, 33 і 35 із вулиці Стрілецької потребує таки невідкладного втручання. Одноповерховий будинок посеред двору, що планувався під знесення, бізнесмени, котрі його викупили, почали перетворювати у двоповерховий. Добудують ще один поверх, бідкаються жильці, — прощавай сонячне світло в квартирах перших поверхів їхніх багатоповерхівок, прощавай дитмайданчик... З іншого боку, цей приклад ілюструє у який спосіб простих людей позбавляють дворових майданчиків. Аби заплутати сліди, бізнесмени по кілька разів перепродують земельні ділянки та споруджені на них об’єкти.
ОБІЦЯЛИ ЖИЛЬЦЯМ — ПРОДАЛИ БІЗНЕСМЕНАМ Витоки конфлікту з дворовим майданчиком на вулиці Стрілецькій сягають іще 70-их років минулого століття. Тодішня міська рада прийняла рішення спорудити навколо ветхих одноповерхових будинків №37 і 39 три багатоповерхівки, переселити сюди їхніх мешканців, а одноповерхівки знести, вивільнивши місце під дворові майданчики. Новобудови звели, людей переселили, а от одноповерхівок не знесли... Три роки тому жильцям будинків №31, 33 і 35 стало відомо про рішення міськради від 12 лютого 2002 року №78 про продаж будинків №37 і 39 приватним особам. У листі на адресу заввідділом обліку майна міської комунальної власності Анатолія Костенюка жильці обурювалися: «Нові господарі будинку №37 офіційно заявили, що навколишня територія теж є їхньою власністю і що найближчим часом дитячий майданчик з усім його спорядженням буде знесено, а на його місці буде споруджено стоянку для службових автомашин фірми...». Будинок кілька разів перепродувався, доки черговий власник не затіяв його капітальну реконструкцію, загрожуючи «окупацією» дитячого майданчика. Згоди жильців на це знову ніхто не запитав. Хоча у 2002 році начальник управління земельних ресурсів виконкому Віктор Довгополюк запевняв, що «побажання жильців, які звернулися ..., будуть враховані». Те, що відстояти свої інтереси їм не вдасться, жильці вже зрозуміли. Сподіваються, що вдасться хоча б довести незаконність добудови 2-ого поверху та призупинити будівництво. А також врятувати те, що залишилося від дитмайданчика.
ЗАРУЧНИКИ БЕЗГОСПОДАРНОСТІ На щастя, ще не всі дитмайданчики в Луцьку стали заручниками бізнесових інтересів. Значна частина з них — заручники елементарної безгосподарності комунальних служб. Цікаву інформацію з цього приводу надав депутат міської ради, голова виконкому громадської коаліції «Луцьк європейський» Антон Сосновський. Цією проблемою він зайнявся ще у 2003 році, коли було ліквідовано останній дитячий майданчик на території Старого міста. Без бізнесових інтересів тут теж не обійшлося: влада дозволила облаштувати на місці дитмайданчика на вулиці Братковського стоянку авто. Лише завдяки зверненню в суд, стверджує депутат від цього округу, стоянка тут не функціонує. Але й дитмайданчика вже немає. Подальше дослідження проблеми, стверджує Антон Сосновський, призвело до цікавих висновків. На депутатське звернення він отримав офіційну відповідь начальника управління житлово-комунального господарства виконкому Тетяни Семенюк. У ній значиться, що на території житлово-комунальних підприємств Луцька станом на кінець вересня 2004 року налічується всього 12 дитячих спортивних майданчиків. Це — на весь обласний центр із понад 200 тисячами населення! Депутат у таку цифру не повірив і зайнявся паралельним підрахунком. І вже нарахував у місті щонайменше 24 таких майданчики, описи яких заносить до власного реєстру. Більшість із них у вкрай занедбаному стані. Переважно це закріплена за майданчиком територія, вкопані у землю поіржавілі металеві конструкції, зруйновані чи напівзруйновані лавочки. Часто-густо ці території заросли кропивою і бур`янами або й узагалі перетворені на сміттєзвалища... Щоб у цьому впевнитися, достатньо пройтися центральною частиною міста, відвідати майданчики на вулиці Медвєдєва, 2 (навпроти колишнього кінотеатру «Зміна»), або ж на вулиці Словацького, 12 (біля бару «Марсо»). Точніше те, що від них залишилося. Бо коли поруч із розрекламованим суперготелем «Україна» майданчик, на якому, окрім кількох іржавих металевих конструкцій, трави та сміття, нічого немає, то що вже казати про ті, які мали б бути у мікрорайонах на околицях міста? До речі, колишній дитмайданчик навпроти теж уже колишньої «Зміни», який густо заріс кропивою, знаходиться всього за якихось двісті метрів від мерії, під самісіньким носом у ЖКП-1, де розташовується й міське УЖКГ. Проте у наведений вище «список 12» його чомусь не включили. Напрошується висновок: чи пані Семенюк не володіє інформацією про своє відомство, чи свідомо замовчує дійсний, ганебний стан справ у ньому...
КОМУ ПОТРІБНІ «ПОКАЗОВІ ДВОРИ»? Дивує й те, якими методами головна комунальна леді міста намагається виправляти ситуацію. 9 червня ц.р. вона підписує офіційне доручення керівникам луцьких ЖКП за №401-1/8. Наводимо його зміст: «Управлінням ЖКГ в березні п.р. перед ЖКП було поставлене завдання щодо обладнання по два показових двори в кожному підприємстві. Управління зобов`язує в термін до 20.06.05 завершити роботу з обладнання показових дворів. Письмову інформацію з адресами та переліком виконаних робіт надати управлінню до 22.06.2005 р.». Напрошується питання, хіба таким способом вирішується ця проблема? Чи це робиться для звіту? Принципово інший підхід пропонує Антон Сосновський. Він радить скористатися досвідом Львівської міськради, депутати якої розробили і впроваджують спеціальну програму відновлення дитмайданчиків. Вони добилися прийняття міським головою розпорядження «Про вирішення питання щодо впорядкування ситуації з ігровими (дитячими, спортивними) майданчиками та створення єдиного міського реєстру таких у місті Львові». У 2004 році на реалізацію цієї програми міський бюджет Львова витратив 200 тисяч гривень, не менше від цієї суми буде витрачено й цьогоріч. Антон Сосновський планує з часом винести на розгляд сесії міської ради аналогічну програму і передбачити в бюджеті міста на 2006 рік гроші на реконструкцію й будівництво дитячих майданчиків. Наразі ж збирається подати добрий приклад колегам — за рахунок спонсорських коштів та добровільних пожертв громадян відновити діяльність дитячого майданчика на вулиці Медвєдєва, прилеглої до зони відпочинку лучан — вулиці Лесі Українки.
ВІД БЕЗКОНТРОЛЬНОСТІ — ДО СИСТЕМИ Наостанок повернемось у самісінький центр міста, до майданчика на Словацького, 12. Начальник управління архітектури та містобудування Леонід Герасимюк, зі слів пана Сосновського, ще позаторік інформував його, що цей майданчик буде впорядковано до серпня 2004 року. Пізніше з`явилася відповідь за його ж підписом, у якій ідеться: «Згідно рішення міськвиконкому №156 від 29.04.04 ПП «Укр-Фуд» дано дозвіл на реконструкцію приміщень першого поверху під кафе. Згідно затвердженого архітектурно-планувального завдання власника даного приміщення зобов`язано влаштувати поблизу зазначеного багатоповерхового будинку дитячий майданчик до серпня 2005 року». Надворі фактично серпень, панове! Підіть і переконайтеся: на майданчику біля бару «Марсо» ніхто нічого навіть не намагався робити! Хоча кафе тут діє і, судячи з цінників, приносить чималі прибутки його власнику. А щоб виділити дещицю для блага дітей, які мешкають у цій же багатоповерхівці, нікому руки не доходять. Невже ніхто не контролює, чи дотримуються подібні зобов`язання? Чи для архітектури все закінчується тим, що дозвіл дав, гроші за це взяв, а далі — робіть, що хочете? Подібних прикладів можна навести чимало. Та сумнівно, чи від того щось зміниться. Бо не видно комплексності та послідовності в діях міських чиновників, процес, як кажуть, не відслідковується до кінця. І того, скільки загалом таких «процесів» насправді відбувається в місті, сьогодні не скаже, мабуть, ніхто. Хоча порушена проблема об`єктивно набирає все більшої актуальності. Лучани дійсно виросли з того, щоб їх задовільняла лише кількість наданих послуг — були б вода, тепло, тролейбус чи маршрутка... Вони вже вимагають і належної якості життя, на яку по-праву заслуговують. У т.ч. і облаштованих дворових майданчиків. Сподіваємося, до вирішення цієї проблеми долучаться усі зацікавлені служби. А начальник міського управління архітектури та містобудування Леонід Герасимюк надасть генеральний план забудови обласного центру, з якого буде видно, коли саме Луцьк справді стане європейським містом. Бо під акомпанемент розмов про це сьогодні в міському комунальному господарстві, на жаль, відбуваються далеко не європейські речі.
