“ВЕДМЕЖА ПОСЛУГА” ДЛЯ ДЕПУТАТА МІСЬКОЇ РАДИ?

Народному обранцю, який із сім’єю проживає у гуртожитку, влада виділила під житло додаткове приміщення, причому кулуарно, поза спинами його сусідів.

Ярослав ГАВРИЛЮК

До редакції надійшов критичний лист від ковельчанина Василя Ліщука, який працює у локомотивному депо і проживає у залізничному гуртожитку. Як повідав автор, гуртожиток цей у 2004 році “в авральному порядку» було передано до міської комунальної власності. Мовляв, після цього мешканці залишилися наодинці зі своїми проблемами, у вирішенні яких ніхто з керівництва міської влади навіть не постарався розібратися. “Питання охорони особистих приміщень мешканці вирішували своїми силами та на свій розсуд, - пише Василь Михайлович. - Обіцяної зустрічі з новими власниками ніхто так і не дочекався. Все, що не було вивезено попередніми власниками в особі НГЧ-3, довозили чи вивозили вже нові в особі ЖЕКу”.
Як же розприділялося це майно? Згідно з офіційними документами, із так званого червоного куточка гуртожитку на баланс міської ради ветеранів війни і праці для облаштування приміщення передали телевізор “Електрон”, три столи, понад сорок стільців та одну тумбочку. Крім того, до житлово-експлуатаційної контори вивезли майно з комори, вестибюля, кабінету завідуючої, інших кімнат, яке має “стовідсотковий знос”.
Пізніше настала черга поділу приміщень, що залишалися ще незаселеними. Як твердить автор листа, у гуртожиток поселили сторонніх осіб, хоча з “корінних” мешканців, за його словами, були й такі, які повинні мати більше шансів на першочергове отримання додаткових кімнат. У відділі обліку, розподілу та приватизації житла Ковельського міськвиконкому кореспонденту “Волині” повідомили, що при передачі гуртожитку, де на сьогодні проживає 256 чоловік, були виділені кімнати двом помічникам машиніста локомотивного депо, білетному касиру станції Ковель (багатодітна сім’я), одинокій матері із дитиною-інвалідом, яка проживала тут за договором найму, багатодітній матері (інваліду II групи) та ветерану педагогічної праці, яка є заслуженим вчителем України.
Василь Ліщук стверджує, що про черговість отримання кімнат в стінах гуртожитку “ніхто навіть не чув”. Новий господар в особі міськвиконкому розпорядився вільним житлом так, як вважав за потрібне. При передачі гуртожитка два нежитлових приміщення - червоний куточок та комору - рішенням міськвиконкому було переведено до житлового фонду та відповідно до поданих заяв передано для переобладнання під житло за власні кошти інструктору локомотивного депо і водночас депутату Ковельської міської ради Юрію Марковському (сім’я з 5 чоловік) та слюсарю вагонного пасажирського депо Дмитру Романюку (сім’я із 7 чоловік). За документами, це майбутнє житло є блок-кімнатами, а не окремими квартирами, що повністю виключає їх приватизацію.
Проте, найбільше обурення у Василя Ліщука викликав той факт, що приміщення під житло отримав саме Юрій Марковський. Аргумент міської влади, на думку Ліщука, більш ніж простий: Марковський першим написав заяву. “Можна подумати, що з усіх мешканців гуртожитку більше нікому не хотілося мати свою особисту квартиру? Виходить цікава картина: слуга народу живе в особистих апартаментах в той час, коли інші сім’ї користуються загальними туалетами та готують собі їсти по 5 сімей на одній кухні. І все це при тому, що цим іншим простим людям ніколи не можна буде зробити з своїх кімнат квартири. Закон цього їм не дозволяє. Чому в перших рядах опинився депутат міської ради Юрій Марковський, який навіть не перебуває у списках міськвиконкому на отримання житла”, - наголошує Василь Ліщук.
За словами Василя Михайловича, звернувшись з аналогічним проханням до місцевої влади, він отримав відмову, хоча з 1987 року перебуває у списках черговості на отримання житла. Тут треба внести одне уточнення: за даними відділу обліку, розподілу та приватизації житла Ковельського міськвиконкому і Марковський, і Ліщук перебувають на квартирному обліку для отримання житла не за місцем проживання, а за місцем роботи, тобто у локомотивному депо, а не у міськвиконкомі. Як твердять представники місцевої влади, заяв від мешканців гуртожитку із проханням надати дозвіл на переобладнання більше
до них не надходило. Чому? Та тому, що про таку можливість ніхто не знав. Звичайно, можна було все зробити гласно і цивілізовано. Якщо народний обранець, який уже протягом двадцяти п’яти років сумлінно працює на залізниці і проживає у гуртожитку, заслуговує на покращення умов проживання, то треба було це обгрунтувати і вирішити демократичним способом. Натомість, самі того не бажаючи, владі зробили депутату міської ради “ведмежу послугу”, оскільки таке келейне рішення викликало справедливі нарікання з боку інших жильців. Чисто по-людськи можна зрозуміти Юрія Марковського. “Що ж я порушив?” - запитує самого себе він. Хіба в тому його вина, що згодився, знаючи, що для своєї сім’ї можна взяти під житло червоний куточок?”. Думаю, так само вчинив би на місці Марковського і автор листа до редакції Василь Ліщук. Принаймні, такої думки я залишився після спілкування з останнім. Як би там не було, але, випадково дізнавшись, що під житло у гуртожитку можна переобладнати комору, слюсар вагонного пасажирського депо Дмитро Романюк звернувся з відповідним клопотанням до депутата Юрія Марковського, який “пробив” це питання у владних коридорах.
Звертаючись до редакції, автор листа висловив побажання, щоб «представники нової влади, голова облдержадміністрації Володимир Бондар та інші зацікавлені державні службовці за допомогою газети “Волинь” посприяли мешканцям гуртожитку отримати чіткий план вирішення свого квартирного питання”. Адже попередня залізнична влада дуже слізно обіцяла людям його вирішити шляхом реконструкції даного гуртожитку під квартирний будинок, тільки невідомо з яких причин так швидко відмовилася від своїх обіцянок. До речі, на загальних конференціях трудового колективу Львівської залізниці саме Юрій Марковський неодноразово порушував питання переобладнання гуртожитку ковельських залізничників під так звану “малосімейку”. Але, на превеликий жаль, керівництво залізниці та дорожньої профспілкової організації так і не знайшло можливості втілити цей задум в життя.
Чи можлива приватизація відомчих гуртожитків і яким чином можна отримати право на приватизацію там житла? Відповідно до Закону України “Про приватизацію житлового фонду” кімнати у гуртожитках не підлягають приватизації. Для вирішення цього питання необхідно привести приміщення гуртожитку, за згодою його власника, у відповідність до певних архітектурно-будівельних вимог, наприклад шляхом його реконструкції. При цьому, доцільність переобладнання кімнат в гуртожитках повинна виходити із можливості поділу приміщень на квартири з дотриманням всіх необхідних норм, а також з урахуванням того, що дана реконструкція проводиться за рахунок коштів мешканців гуртожитку. Чинне законодавство передбачає, що у разі відмови деяких жильців від участі у фінансуванні переобладнання, необхідно вирішувати питання їх відселення з наданням їм інших житлових приміщень. Закон суворий, але його треба дотримуватися всім.