Телефонувала пенсіонерка з Ратного Клавдія Вирвич.
— У нас радість, — повідомляла вона, — приїхали поважні гості. Ті ж самі “поліські динозаври”, випускники Ратнівської середньої школи, 1950 року, першого в районі післявоєнного випуску. Пам’ятаєте?..
Іван КАПІТУЛА
Телефонувала пенсіонерка з Ратного Клавдія Вирвич. — У нас радість, — повідомляла вона, — приїхали поважні гості. Ті ж самі “поліські динозаври”, випускники Ратнівської середньої школи, 1950 року, першого в районі післявоєнного випуску. Пам’ятаєте? І додала:.. — А відбудеться зустріч, як і два роки тому, в кафе “Прип’ять”. Так що запрошуємо...
Про цю майбутню подію сповіщало й оголошення, яке висіло на дверях при вході у кафе. Воно інтригувало багатьох відвідувачів цього торговельного закладу. Зрештою, про цю диво-зустріч невдовзі вже знало і говорило мало не все селище. У класі їх було двадцять два. Всі вони були різні за віком, характерами, уподобаннями, мріями і устремліннями. Але це був найдружніший клас. І найуспішніший. Доля розкидала колишніх однокласників по всіх куточках колишнього Союзу. І так уже склалося, що вперше вони зустрілися аж.. через п’ятдесят років. А точніше — в день святкування 800-річчя Ратного. Організував її відставний майор Іван Повх з Кривого Рогу, коріння якого із села Заброди. Друга зустріч відбулася два роки тому. Вона була особливо хвилюючою і пам’ятною. Адже тоді той же Іван Повх під час урочистого зібрання вручив кожному великі значки із зображенням динозаврів і відповідні посвідчення, які, до речі, замовив за власний кошт. І ось вони знову, уже через 55 (!) років після випуску, зібралися в затишному кафе. Як ті, хто закінчував десять класів, так і ті, хто вчився разом до восьмого. Крім Івана Повха в селище своєї молодості приїхали також будівельник стартових площадок для космічних ракет Іван Галапчук із столиці Молдови — Кишинева, який, до речі, не раз зустрічався з Леонідом Кучмою, коли той ще працював на “Південмаші”, геолог Леонід Коротинський з Санкт-Петербурга, Ірина Будиловська з Луцька. Всього зібралося дванадцять чоловік. Це майже всі ті, хто залишився. За винятком Анатолія Ленартовича — колишнього начмеда обласної лікарні, а нині — головного дитячого хірурга Волині, заслуженого лікаря України, який мешкає в Луцьку. Він не зміг приїхати через хворобу. Кожному — за сімдесят. Найстарший серед них — Іван Повх. Йому вже 76 виповнилося. (Тому не випадково назвали себе жартома — “поліськими динозаврами” — І.К.). Але “пороху в порохівницях” хоч відбавляй. Проте основна маса випускників п’ятдесятого залишалась жити і працювати у Ратному. Ольга Карасик і Ольга Супрунюк, скажімо, стали медсестрами, Надія Кульбачинська та Ірина Будиловська — педагогами, Сергій Старушик — автоінспектором, Галина Пінкевич — продавцем, Микола Кліщевський — директором райзаготконтори, Клавдія Вирвич тридцять років відпрацювала бухгалтером райспоживспілки. До речі, остання недавно відсвяткувала своє золоте весілля. Зі своїм чоловіком Іваном Семеновичем у парі прожили вже півстоліття. На дні селища це подружжя було визнано кращим. Іван Повх і до цієї зустрічі готувався дуже старанно. Привіз і вручив кожному учаснику зібрання грамоту. На кожній вгорі жартівливий напис: “Динозавр! Не бійся старості — вона омине!”. А нагороджувалися — “за мужність, стійкість та витримку, проявлені в тяжких умовах виживання на планеті Земля”. Протягом трьох днів колишні випускники збиралися в кафе, ділилися спогадами, планами на майбутнє, добрим словом згадували своїх вчителів. Але навіть цього часу не вистачило, щоб про все переповісти, наговоритись від душі. Тому одностайно вирішили в недалекому майбутньому зустрітися знов.
