Мешканці Башликів Ківерцівського району ось уже декілька років вимагають спустити воду з ставків рибгоспу “Цумань”, активно перешкоджаючи діяльності працівників підприємства. Уже дійшло до втручання міліції. Де ж вихід із ситуації?
Мешканці Башликів Ківерцівського району ось уже декілька років вимагають спустити воду з ставків рибгоспу “Цумань”, активно перешкоджаючи діяльності працівників підприємства. Уже дійшло до втручання міліції. Де ж вихід із ситуації? Минулого тижня у редакцію повідомили, що в Башликах Ківерцівського району бунтують селяни. Розповіли, що нібито місцеві мешканці розкопують береги ставків рибгоспу “Цумань”, аби спустити воду й занапастити рибу. Для утихомирення бунтівників виїхав загін спеціального призначення обласного управління внутрішніх справ “Беркут”. Відразу згадалися виступи селян на початку минулого століття, коли для утихомирення незадоволених посилали козаків з нагайками. Невже й “омонівці” можуть застосувати палиці проти мешканців села? Відразу скажемо, що міліціонери (їх нарахували 26 чоловік) вели себе врівноважено, не особливо втручаючись у події. Вони вишикувались ланцюжком біля річки для того, щоб працівники рибгоспу могли перекрити русло. Селяни не дозволяли, але ніяких підкопів під берегами не робили. “Беркут” швидко поїхав, а люди розійшлися. Сподіваємось, що керівництво “Волиньрибгоспу”, яке, очевидно, запросило міліціонерів, оплатило транспортні видатки. Слід сказати, що днем раніше сюди на прохання директора рибгоспу “Цумань” Людмили Попик було прислано кількох дільничних інспекторів для наведення порядку. Оскільки вони не справилися із завданням, то запросили “Беркут”. Кого ж надалі будуть посилати в неспокійні Башлики? Катавасія триває не один рік. Тут побували і депутати різного рівня, і навіть лідер партії “Зелених”, а останнім часом нові керівники облдержадміністрації. Непросто підступитися до вузла проблем, зав’язаного за часів радянської влади. Його можна розрубати, розв’язати, залишити далі в такому ж стані. Мова йде про матеріальні інтереси селян і власників рибгоспу. Ось перед нами ксерокопія державного акта на право постійного користування 173 гектарами землі, який видано дочірньому підприємству “Рибгосп “Цумань” ВАТ “Волиньрибгосп”. Зрозуміло, що земля надана для ведення рибного господарства. Усе це було оформлено в 1964 році відповідно тодішнього законодавства: рішення загальних зборів колгоспу імені Ватутіна, виконкому облради, розпорядження Ради Міністрів УРСР. Ось так почав функціонувати каскад досить відомих в області цуманських ставків, які, за твердженням Людмили Попик, що працювала довго головним інженером, давали років 10 тому понад 400 тонн риби. Нові господарі повелися так, як їм було до вподоби і до вигоди. Старе русло Путилівки (вздовж якої і утворилися ставки) засипали, прокопали русло в іншому місці. Згідно з проектом на річечці зроблено греблю і в потрібний для рибоводів момент воду піднімають на один метр 70 сантиметрів. Через канаву, яка знаходиться близько житлових будівель села, вода поступово наповнює інші ставки, які знаходяться нижче по руслу річки. При цьому заливається значна частина пасовища. І не тільки. У 2000 році поважна обласна комісія встановила “окремі факти обвалу берегів, підтоплення городів та погребів громадян...”. Наскільки це “окремі факти”, важко судити. Принаймні, в редакцію та інші установи передано 30 скарг громадян щодо затоплення льохів, а, отже, нанесено збитків городині, яка там зберігається. Неподалік, до речі, знаходиться кладовище. Мабуть, становище в останні роки погіршилось ще й тому, що воду в ставках на зиму не спускали — їх зарибнювали, та й рівень грунтових вод піднявся. Скаржаться селяни і на якість води в колодязях, хоча головний лікар облсанепідстанції Валерій Кацаман сказав, що підтвердження цього явища немає. Нині настав той момент, коли конче рибоводам необхідно пустити воду до нижніх ставків, інакше риба може пропасти. Громада постановила: не дати підняти воду, не допустити перекриття річки. Дошки викидають, зварювальні роботи не дозволяють вести. Ось чому покликали міліцію. Чому ж такі господарські суперечки не вирішувати цивілізованими методами? Перші кроки були до цього зроблені 7 травня 2003 року, коли відбувся сход селян Башликів. Люди згадували, які тут колись були сінокоси, яка була краса. Скаржились, що їхніх дітей нізащо б’є рибоохорона (і нині розглядається кримінальна справа з приводу жорстокого побиття неповнолітнього). Найбільше нарікань було на затоплення погребів. Цікавий факт навів депутат обласної ради Валерій Жгутов: виявляється, що рибгосп “Цумань” сплачує тільки три роки податки і в 2002 році це становило... 19 гривень 80 копійок за 173 гектари землі. З 1999 року ВАТ “Волиньрибгосп” не сплачує збір за спецводокористування. На сході селян звучали слова: “Закрити ці ставки, віддати під сінокоси!”. Було вирішено звернутися до райдержадміністрації з тим, щоб вона відстоювала інтереси селян у суді. Однак поки що до суду не доходить, а кожна з сторін чомусь відстоює свої інтереси по-своєму: одна — самоуправством, інша — з допомогою “Беркута”. Хоча є тут юридичні тонкощі, котрі треба розглядати саме в суді. Кажуть, що рішення колгоспних зборів у свій час було прийнято з порушеннями. Це вимагає дослідження. При розмові з представниками села Василем Боровицьким, Петром Круком, Йосипом Гламаздою, Валентиною Кардаш, Ольгою Ліщук хотілося з’ясувати насамперед таке питання: якщо ліквідувати ставки, то що утвориться на їхньому місці — ростиме чортополох? Люди кажуть, що “засіємо і будуть сінокоси”. Це вже в компетенції спеціалістів. Хоча віриться з трудом, що без затрат значних коштів тут будуть сіножаті. Прозвучала на зборах слушна пропозиція: ліквідувати лише нижній ставок площею 43 гектари і там облаштувати пасовисько. Худобу на випас нині женуть за декілька кілометрів, на “чужі” землі. А як сусіди їх розпаюють? Село Башлики дуже специфічне. 230 дворів, менше тисячі мешканців, але є сім’ї, в яких росте по 8—14 дітей. Без двох корівок, коней жити неможливо. Ми поцікавились, чому ж не “бунтували” за радянської влади? Валентина Кардаш (вісім дітей, з них 7 — хлопці!) в принципі дала відповідь: боялись та й легше тоді було вижити, бо працювали в колгоспі, лісгоспі, домобудівному комбінаті, а тепер треба тримати худобу, хоча донедавна тут стояв щит, що до водойми на 500 метрів аборигенам не можна підходити. У директора дочірнього підприємства “Рибгосп “Цумань” Людмили Попик — свої аргументи: люди звикли, що ставки — це загальна комора під відкритим небом. “Усе це незадоволення через рибу,— каже Людмила Прокопівна,— шумлять ті люди, які постійно крали і реалізовували улов, це буквально чотири сім’ї. Ось вчора наші рибалки пішли в облаву: забрали чотири сітки, мішок риби — 21 кілограм. Стріляли по машині...”. Директор називає прізвища людей, які, на її думку, є заводіями. Безумовно, щодо крадіжок риби, то керівник, очевидно, має підстави так говорити. Думається, міна сповільненої дії закладена була спочатку, адже вікна мешканців буквально виходять на ставки. За радянської влади, мабуть, якийсь зиск мали селяни від такого сусідства. Тепер ситуація змінилася. Певна річ, у риби тепер є якісь конкретні власники, які нею не поділяться. А село зубожіло. Та й як можна заборонити, наприклад, хлопчиськам з багатодітних сімей наближатися до річки та ставків? І якщо десь попадеться підліток під руку п’яному рибоохоронцю, то це вже закінчується погано. Мабуть, керівництву цим рибним господарством треба було у свій час з громадою укласти, як то говориться, мирову угоду. У Башликах — немає дитячого садка, нормального приміщення школи, водогону, бездоріжжя, немає газу, хоча газопровід проходить за півтора кілометра від села. Але ж у ВАТ “Волиньрибгосп” є техніка і якби була добра воля з обох сторін, то дещо спільно можна було б зробити. На жаль, конфронтація зайшла далеко, оскільки влада донедавна все ж залишалася в ролі спостерігачів. Риба справді може загинути в умовах спеки. А село дружне і непоступливе. Хоча вже обидві конфліктуючі сторони згодні — хай справу розгляне неупереджений суд. Прощаючись, жінки кидали репліки: “Ви теж — за мафією тягнете, за багатих...”. Ми — за справедливість, але її в даних умовах — кількарічної ворожнечі — досягнути непросто. Олександр НАГОРНИЙ. Фото Миколи ЗІНЧУКА.
